«Огні горять, музика грає…»

Тарас Шевченко

Огні горять, музика грає,

Музика плаче, завиває;

І нишком плачу, плачу я.

Чого ж я плачу? Мабуть, шкода,

Що без пригоди, мов негода,

Минула молодость моя.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 199) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф на окремому аркуші з датою 10 травня 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 768) [Окремий аркуш];

– чистовий автограф на окремому аркуші, подарований К. Є. Троцині 12 травня 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 31) [Автограф К.Троцини];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 106).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 9 у третьому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі у січні – квітні 1850 р., орієнтовно: січень – квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано орієнтовно навесні 1850 р., не пізніше 23 квітня (дня арешту поета), з невідомого автографа.

У 1858 р. поет повернувся до роботи над цим твором. 10 травня 1858 р. він переписав вірш, значно його виправивши, на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 768). 12 травня Шевченко записав текст з пам’яті олівцем для подарунку К. Є. Троцині (Троцина Костянтин Єлисеєвич (1827–?) – ніжинський повітовий маршалок; Шевченко познайомився з ним У Петербурзі 1858 р., коли Троцина як представник полтавського дворянства працював у земельному комітеті, створеному для підготовки селянської реформи). На аркуші є напис рукою Троцини: «Автограф Тараса Григорьевича Шевченко, оставленный им мне на память; написан им у меня на квартире в С.-Петербурге 12-го мая 1858 г. К. Троцина» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 31). З цього автографа з деякими змінами не раніше 12 травня і не пізніше 22 листопада 1858 р. вірш переписано до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

З «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Уривки з нього, наведені О. Кониським, відповідають тексту «Малої книжки» [Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 8].

Вперше надруковано в газеті «Иллюстрация» (1861. – № 17. – 13 липня. – С. 27) за «Більшою книжкою».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 428, за «Більшою книжкою».

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 230 (канонічний текст), с. 478 – 479 (варіанти), с. 686 – 687 (примітки).