«Ми заспівали, розійшлись…»

Тарас Шевченко

Ми заспівали, розійшлись

Без сльоз і без розмови.

Чи зійдемося ж знову?

Чи заспіваємо коли?

А може, й те… Та де? Якими?

І заспіваємо яку?

Не тут, і певне, не такими!

І заспіваєм не таку!

І тут невесело співали,

Бо й тут невесело було,

Та все-таки якось жилось,

Принаймні вкупі сумували,

Згадавши той веселий край,

І Дніпр той дужий, крутогорий,

І молодеє теє горе!

І молодий той грішний рай!

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 374).

Подається за «Малою книжкою». Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 2 у першому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі в січні – квітні 1850 р., орієнтовно: січень – квітень 1850 п Оренбург.

Єдиний відомий текст – автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня 1850 р. – дня арешту поета.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 562, за «Малою книжкою».

Створення вірша пов’язане, ймовірно, з реальною подією: прощанням поета зі своїми друзями – Ф. М. Лазаревським, який наприкінці грудня 1849 р. надовго залишив місто, й С. П. Левицьким, якого на початку 1850 року переведено на службу до Петербурга, а також із О. І. Бутаковим та К. Є. Поспєловим, які навесні 1850 р. знову виїхали у степ [Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко [Публ. М. Чалого] // Киевская старина. – 1899. – № 2. – С. 158].

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 211 (канонічний текст), с. 679 – 680 (примітки).