«Не молилася за мене…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Не молилася за мене,
Поклони не клала
Моя мати; а так собі
Мене повивала,
Співаючи. – Нехай росте
Та здорове буде! –
І виріс я, хвалить Бога,
Та не виліз в люде.
Лучше було б не родити
Або утопити,
Як мав би я у неволі
Господа гнівити.
А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку; щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать,
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
Поки мир Божий не засне,
Поки з вечернею зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І розмовляючи пішли б
Вечеряти в свою хатину.
Даєш ти, Господи єдиний,
Сади панам в Твоїм раю,
Даєш високії палати.
Пани ж неситії, пузаті,
На рай Твій, Господи, плюють
І нам дивитись не дають
З убогої малої хати.
Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 375–377) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 169–170) [«Більша книжка»].
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 3 у першому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі у 1850 р., орієнтовно: січень – квітень 1850 р., Оренбург.
Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня – дня арешту Шевченка. Під час переписування поет вніс виправлення у рядки 13, 36, 38. Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко вписав 43-й рядок («Вони ж неситії, пузаті»). У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з виправленнями у рядках 14 і 40–42 з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.
З «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Наведені з нього О. Я. Кониським рядки 13–14 та 40–43 відповідають тексту «Малої книжки», проте один з них, рядок 42, подан з помилкою: «І власть панам в твоєму раю» (замість «І власть панам в тво[ї]м раю», як у «Малій книжці»), що виникла в списку внаслідок неправильного прочитання автографа поета [Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори. – ЗНТШ. – 1901. – Кн. 1. – С. 19].
Вперше надруковано без одинадцяти останніх рядків (40–51) в альманасі П. О. Куліша «Хата» (СПб., 1860. – С. 83–84) під довільною редакційною назвою «Хатина» та з помилковим позначенням місця написан твору: «1850, над Каспієм».
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 550–551 за першодруком.
Повний текст вперше опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 150–151 (подано за «Більшою книжкою»).
…Та безталанную мою, Мою Оксаночку… – Образ Оксани Коваленко набув, як і в інших творах поета, глибоко соціального узагальнення: відійшовши від реальних фактів біографії Оксани, автор зробив цей образ символом нещасливої долі дівчини-кріпачки.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 212 – 213 (канонічний текст), с. 469 – 470 (варіанти), с. 680 – 681 (примітки).