2 лютого
Тарас Шевченко
Справа моя не така погана, як я гадав. Вона прийняла моє несподіване сватання, як театральну сцену. Справжня акторка. Вона в усьому бачить своє улюблене мистецтво; навіть у мені відкрила сценічного артиста в той час, коли я найменше був схожий на актора. В дійсності я тоді скидався на божевільного, або скоріше на п’яного, а вона, бідолашна, мала мене за лицедія. Але перемелеться – мука буде.
Усе це пояснив мені її батько, що прийшов на моє запрошення з приводу листа Михайла Семеновича. Старий відверто не висловив своєї думки щодо мого сватання, але згодився зо мною, що їй конче треба читати, і взяв у мене «Губернские очерки» та кілька випусків Гогарта. Добрий знак!
На закінчення спектаклів виставлено драму «Парижские нищие». Роль Антуанети виконала вона, і виконала ліпше, як уперше, але я не плескав. А чому – і сам не знаю. Мені здавалось, що вона – вище всяких оплесків. Але я цього нікому не сказав.