Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

13 серпня

Тарас Шевченко

Переночував сяк-так у новій квартирі, або, точніше, в комірчині. Вранці пішов відчинити віконницю, і якийсь гладкий бородач обілляв мене помиями з полоскальної миски – та ще й вилаяв за те, що мене чорт носить під вікнами спозаранку. Я вилаяв його старим бородатим ослом і пішов до Бурцева пити чай. Після чаю написав Кухаренкові листа, навмисне невеличкого, і з клаптиком паперу та цурпалочком олівця пішов до «Публічної бібліотеки-читальні». Бібліотекар із червоним коміром і гренадерськими вусами заявив мені, що бухгалтер Васильєв не повернув іще потрібної мені книжки. Я зостався дожидати, бо бухгалтер Васильєв вчора сам мені пообіцяв принести книжку до бібліотеки неодмінно на дев’яту годину.

Дожидаючи «Описания города Астрахани» Рибушкіна, я зажадав каталогу Публічної Астраханської бібліотеки; каталог теж був удома в якоїсь важної особи (чи не в Сапожникова?). Отже, без каталогу в руках, я побачив на полицях припорошений «Вестник Европы», довгу фалангу «Московского телеграфа», в кількох екземплярах: графа Хвостова, Державіна, Карамзіна, «Дух законов» і «Свод законов» з додатками, а решта полиць була завалена творами Дюма та Сю, не в оригіналі. Про рукописи, що торкалися історії міста та краю, мені, не знаю чому, ніяково було запитати.

Та що було для мене о цій Публічній бібліотеці найцікавіше, це «Русский вестник», журнал, що вже кілька років виходить, а я його сьогодні вперше бачу. В якій же я дикій пустині досі животів!

Перша попалась мені до рук книжка «Русского вестника» за 1856 рік; оглав мені подобався. Там були виставлені імена Гоголя, Соловйова, Аксакова, імена добре відомі в нашій літературі. Я розгортаю книжку, і мені попалась літературна хроніка; читаю, і що ж я читаю? Наша славна-преславна Савур-могила – розкопана. Знайшли з ній якісь золоті та інші дрібнички, що не свідчать навіть, чи справді це була могила одного із скитських царів.

Я люблю археологію. Я поважаю людей, що присвятили себе цій таємничій матері історії. Я зовсім розумію користь цих розкопів, але краще б не розкопували нашої славної Савур-могили… Дивне й навіть нерозумне прив’язання до німих, мовчазних могил. Цілий день і вечір я все співав:

У степу могила

З вітром говорила:

Повій, вітре буйнесенький,

Щоб я не чорніла!