12 серпня

Тарас Шевченко

У 7 годині вранці прибув згори пароплав «Князь Пожарський», що належить товариству «Меркурій». Я пішов до контори довідатися про його поворотний рейс. Певного мені в конторі не сказали нічого. Хотів купити квиток, та й його не дали, бо не було головного прикажчика. В надії на скорий від’їзд та що не було дуже душно, пішов я блукати з вулиці до вулиці не без надії знайти хоч яку-небудь ковбасню. Та ба! крім пилу, смороду й вічної вивіски: «продаж чихирю», я не зустрів нічого.

Що далі в ліс, то більше дров. Вертаючись із сарептської крамниці, в якій усе є, крім вудженої ковбаси та сарептської гірчиці в слоїках, лайнув я моїх приятелів німців (звичайно, вийшовши на вулицю). Полюбувався химерно-незграбною старою архітектурою церкви Різдва Богородиці, морської офіції, і за порадою отця Гавриїла пішов шукати міську бібліотеку. Проти губернаторського скверу прочитав я на блідо-блакитній табличці: «Публічна бібліотека-читальня». Славно, подумав я: в Астрахані – публічна бібліотека! Виходить, і читачі є. Замурза-хлопчик показав мені вхід до цього святилища, і я побожно піднявся на другий поверх та ввійшов до єдиної салі бібліотеки. Бібліотекар у сурдуті з червоним коміром і з гренадерськими вусами, якого я прийняв за урядовця з поліції, сказав мені, що книги Рибушкіна «Описание города Астрахани» тепер у бібліотеці немає і що вона в бухгалтера громадської опіки Васильєва. Я пояснив йому, що я нетутешній, але він усе таки послав мене до «приказу» громадської опіки. Нічого робити! пішов я до згаданого бухгалтера Васильєва, і цей шановний дідусь подав мені надію, що прочитаю книжку Рибушкіна завтра в дев’ятій годині ранку.