10 серпня
Тарас Шевченко
Ходив до контори «Меркурія» довідатись, чи скоро прилетить цей син Юпітера? І мені відповіли, що його чекають не раніше 15 серпня, а коло 20 серпня піде він назад до Нижнього. Дожидання, як усяке дожидання, нестерпне. Але до цього дожидання прилипають ще й витрати, які я сподівався усунути, приліпившись у Бурцева на квартирі. А він, на лихо, задумав женитися (це загальна слабість новопетровської залоги). 17 серпня в нього весілля, і я, звичайно, став цілком зайвою людиною.
Щоб знайти собі куток на кілька днів, пішов я блукати провулками навколо контори «Меркурія». Тут усе позамикане, крім шпаківень на високих тичках, що вказують на мешкання меломанів. Постукався я навмання до кількох замкнених воріт, бо карток тут над ворітьми не чіпляють, як це ведеться в путящих містах. Після довгої шуканини пощастило мені знайти найману комірчину з мініатюрним вікном, що виходило просто на помийну яму. На безриб’ї й рак риба, на безлюдді й Хома чоловік, каже приказка. Внаслідок цієї мудрої приказки від завтра я «кочую» в комірчині за 20 коп. сріблом на добу; 6 карбованців у місяць комірчина з помийною ямою! Та це хоч і в Сан-Франціско, так під пару!
Давши завдаток, я прийшов до Бурцева і, через духоту та куряву на вулиці, пробув цілий день у кімнаті. Написав радісні листи друзям моїм Лазаревському й Гернові. Кухаренкові напишу завтра. Сподіваюся від нього відповіді на «Москалеву криницю». Не знаю, що означає його мовчанка!
Надвечір вийшов я – і себе, мовляв, показать, і на людей подивитись. Вийшов я на набережну каналу. Це тут «Англійська» набережна з морального погляду, а з фізичного – дерев’яна, дощана. Канал сам по собі казна-що. Але як діло приватної особи, це твір велетенський, капітальний. Я не міг допевнитись, коли саме його збудовано, дізнався тільки, що його збудував своїм коштом якийсь багатий грек Варваці. Честь і слава покійному еллінові! Отже, на цій набережній вечорами хизується цвіт тутешнього громадянства. Жінки тутешні ненатурально білі й здебільшого сухітні. Чоловіки назагал у білих кашкетах з кокардою, не виключаючи й цивільної офіції. Незрозуміла любов до лівреї.
Часто трапляються леви й левиці. Ці всюдисущі хижаки не акліматизуються. Вони й тут такої самої масті, як і в Архангельському, як і скрізь. Плебейська ж фізіономія калмика або татарина тут рідко покажеться: її місце на ісадах та в брудних провулках. Вдивляючись пильніше в вузькооке обличчя калмика, що тут переважає, я знахожу в ньому прямодушний, лагідний вираз. І оця прекрасна риса облагороднює цей негарний тип. Найвірніші слуги й найкращі робітники тут – це калмики. Улюблений колір – жовтий та синій, їжа – всяка, не виключаючи й здохлини. Житло – кибитка, а зайняття – рибальство і взагалі чорна праця. Мені подобались ці предки монгольського племені.