23 серпня

Тарас Шевченко

Від 15 до 22 серпня було в мене в брудній і запорошеній Астрахані таке світле, прекрасне свято, якого ще не було в моєму житті. Земляки мої, здебільшого кияни, так щиро, радісно, по-братерському привітали мою свободу й до того поширили свою гостинність, що позбавили мене свободи самому вести свій журнал і взяли цей обов’язок на себе. Дякую вам, благородні, безкорисливі друзі мої! Ви обдарували мене такою радістю, таким повним щастям, яке я ледве вміщаю у своєму вдячному серці. І пам’ять про ці найщасливіші дні я вписую не до прозаїчного журналу свого, – я занесу [її] до скарбниці свого серця.

Цього ж таки 15 серпня ввечері Зброжек випадково пробовкнувся у Сапожникових, що я в Астрахані. І 16 серпня я відновив старе знайомство з Олександром Олександровичем. Це вже був не пустун-школяр у дитячій курточці, якого я бачив востаннє в 1842 році. Це вже був мужчина, муж і, нарешті, батько прекрасної дитини. А понад усе це я зустрів у ньому просту, високо-блогородну й добру людину. Риса, що характеризує родину Сапожникових: він, не знаю, на як довго, покидає Астрахань і до

Нижнього Новгороду запропонував мені каюту на замовленому ним пароплаві «Князь Пожарський». Квиток за п’ять карбованців, що я купив був, повернув я конторі пароплавного товариства «Меркурій» з умовою, щоб його віддали задармо першому-ліпшому бідакові. Капітан пароплаву «Князь Пожарський» Володимир Васильович Кішкін розпорядився так, що замість одного бідного помістив на баржі п’ять бідаків, що не могли заплатити за місце до Нижнього навіть по карбованцю. Риса практично-благородна.