25.05.1859 р. До М. О. Маркович

Спасибі тобі, моя доню любая, моя єдиная, що ти мене хоч у Дрездені згадала. Я ще й досі тут, не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю. Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». Серденько моє! Не посилайте поки що нічого отим книгарям – поки вас лихо не прискрипало. Бо вони не бачать, а носом чують наші злидні. А втім робіть, як самі знаєте. Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. Підождіть трошки. А поки що нехай вам Бог помагає на все добре. Тричі цілую вас і вашого Богдася, амінь.

Т. Шевченко

Як матимете час, то пишіть до мене через Камінецького, бо він знатиме, де я повертаюсь.

Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 200).

Вперше надруковано в журналі «Правда» (1875. – № 14. – С. 574).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 438, де лист помилково віднесено до 1860 р.

Відповідь на невідомий лист М. О. Маркович (Марка Вовчка).

Спасибі тобі, моя доню любая, моя єдиная, що ти мене хоч у Дрездені згадала. – М. О. Маркович, літературний псевдонім Марко Вовчок, виїхала за кордон на лікування 29 квітня 1859 р. й прибула до Дрездена близько 8 травня 1859 р. Своєю «донею» Шевченко назвав її також у вірші «Марку Вовчку», у присвяті до поеми «Неофіти» з датою 3 квітня 1859 р. (автограф не відомий) та в дарчому написі на «Кобзарі» 1860 р.

Печатать не дають. – Розгляд рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий», поданої Шевченком до цензури в квітні 1859 р. (замість раніше розглянутих там його друкованих творів), тривав у різних цензурних інстанціях протягом усього літа й осені 1859 р. Врешті Шевченкові було дозволено надрукувати лише опубліковані до заслання твори.

…втечу на Україну, оженюсь… – Поїздка Шевченка на батьківщину була пов’язана також з його прагненням одружитися; сприяти в цьому він просив М. В. Максимович у листах до неї від 22 листопада 1858 р., 25 березня та 10 травня 1859 р.

Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. – У листі до Марка Вовчка від 3 листопада 1859 р. М. Я. Макаров сповіщав: «Шевченко думает, что Вам лучше оставаться в Дрездене на зиму…» [Листи до Марка Вовчка. – Т. 1. – с. 70]. В листі, написаному близько 1 червня 1859 р., Марко Вовчок відповіла: «Ми ще й самі не знаємо, коли повернемось: тут живеться, кажу, і тихо і добре, то може, воно буде і по Вашому слову» [Листи до Тараса Шевченка. – с. 131]. Перебування Марка Вовчка за кордоном тривало до лютого 1867 р.; її останній лист від 8 березня 1861 р. з Рима вже не застав Шевченка живим.

З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». – Д. Ю. Кожанчиков був видавцем збірки Марка Вовчка «Украинские народные рассказы» в перекладі І. С. Тургенева (СПб., 1859). «Ледащиця» – оповідання Марка Вовчка, завершене за кордоном. Українською мовою вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 7), в російському перекладі (з позначкою: «перевод с украинского Марии Маркович») – в редагованому Я. П. Полонським журналі «Русское слово» (1859. – № 9). Не знаючи, що Шевченко тоді вже виїхав в Україну, Марко Вовчок у листі до М. Я. Макарова від 25 червня 1859 р. просила:

«Узнайте хоть через Т[араса] Г[ригорьевича], если Вам самим что помешает, получил ли Полонский перевод “Ледащицы” и что он с ним сделал?» [Листи Марка Вовчка. – Т. 1. – С. 55].

Не посилайте поки що нічого отим книгарям… – Відповідаючи Шевченкові на цю пораду, Марко Вовчок писала в листі від початку червня 1859 р.:

«З роботою я не хапаюся і не спішуся, а “Ледащицю” тому послала, що була вже написана, то нехай не лежить» [Листи Тараса Шевченка. – с. 131].

Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. – Здобуття дозволу на видання українського журналу зайняло більше часу, ніж передбачалося. В листі від 3 листопада 1859 р. М. Я. Макаров сповіщав Марка Вовчка:

«Журнала малороссийского тоже нет. Сколько разладу произошло здесь от замедления выхода журнала! Кулиш и Симонов выходят из себя, затевают предприятия (литературные), хлопочут, суетятся. Белозерский огрызается, оправдывается и желает поддержать и осуществить ту идею о журнале, которую себе составил» [Листи до Марка Вовчка. – Т. 1. – С. 69 – 70].

Високо цінуючи талант і мовну майстерність Марка Вовчка, В. М. Білозерський повідомляв їй у листі від 4 листопада 1859 р., що «“Огляд” или “Основа” – будет, но в 1861 году» (Там само. – С. 71), і просив надсилати для майбутнього журналу не лише оповідання, а й статті, подорожні нариси тощо. Свою роль відіграло й листування письменниці з Шевченком. У тому ж листі В. М. Білозерський писав:

«Мы с Костомаровым прочитали Ваше последнее письмо к Т[арасу] Г[ригорьевичу] и наслаждались Вашим искусством писать свободно и изящно письма по-малорос[сийски]. І знаєте, що мені прийшло на думку: як би то добре було, коли б Ви написали кілька листів з-за границі в “Основу”? Опишіть те, що бачите, чуєте і думаєте, по-своєму і по-нашому: се б послужило приміром і доброю-доброю наукою. Од Вас би навчились, що по-нашому можна писать і говорить ясно і розумно обо всіх речах на світі» [Там само. – С. 73].

Макаров Микола Якович (1823 – 1892) – російський та український громадський діяч і журналіст. Родом з Чернігівщини, вчився в Ніжинській гімназії вищих наук, служив у фінансовому відомстві у Петербурзі, працював у журналі «Современник», приятелював з Марком Вовчком. Брав участь у створенні журналу «Основа». Шевченко познайомився з ним у Петербурзі навесні 1858 р., згодом присвятив йому вірш «Барвінок цвів і зеленів», подарував автопортрет з дарчим написом.

цілую… вашого Богдася. – Маркович Богдан Опанасович (1853 – 1915), син Марка Вовчка та О. В. Марковича. Згодом російський журналіст і педагог, учасник суспільно-визвольного руху.

Камінецький – Д. С. Каменецький.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 182 (текст), с. 469 – 470 (примітки).