9.10.1859 р. До М. О. і М. В. Максимовичів
|
1859. 9 октября |
Мої любії, мої единые друзі, чи ви ще й досі, на Михайловій горі гуляючи, дивитесь на задніпрянські гори? Благо вам, мої единые друзі! Я вже другий місяць як гнию в петербургскому болоті та тілько сьогодня урвав швидкий час, щоб написать вам хоч тілько те, що я живий і здоровий. До 16 августа я піджидав вас у Києві, а потім як чкурнув, то через тиждень і дома опинився. А тепер сижу собі, работаю та згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова. Та іноді мошнянських панночок. Щоб женихи снилися!
На те літо, як Бог поможе, побачимось, то розкажу вам дрібненько все, що. робили з мене в Києві, а тепер ніколи.
Пишіть до мене, як буде ласка, так: В С. Петербург. В Большой Морской, в доме графа Уварова. Михайлу Матвеевичу Лазаревскому.
Бувайте здорові та веселі, поклоніться низенько од мене старим Деркачам та задніпрянським горам.
Не забувайте щирого вашого друга Т. Шевченка.
Примітки
Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 197).
Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. – № 1. – С. 16).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 174 – 175.
До 16 августа я піджидав вас у Києві… – Шевченко виїхав з Києва 13 серпня 1859 р.
…згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова. – Прагнучи вислужитися перед начальством, справник Черкаського повіту Київської губернії Табачников Василь Олександрович (1826 – 1892) вистежував Шевченка під час його поїздки по Черкащині в липні 1859 р. і скористався інцидентом, що стався при обмірі земельної ділянки, яку Шевченко мав намір придбати поблизу с. Пекарів, для звинувачення його в богохульстві, підбуренні селян та антиурядових висловлюваннях.
Та іноді мошнянських панночок. – Можливо, йдеться про дочок станового пристава Ф. В. Добржинського, який мешкав у Мошнах, – Олену (1842 – ?) та Феклу (1849 – ?) [див.: Жур П. Третя зустріч. – с. 129].
На те літо, як Бог поможе, побачимось… – Цей намір Шевченкові здійснити не вдалося.
…поклоніться низенько од мене старим Деркачам… – Відставний засідатель нижнього земського суду в Золотоноші Деркач Левко Павлович (1788 – ?) та його дружина Катерина Іванівна (тітка М. О. Максимовича по батькові) жили в сусідньому з Прохорівкою селі Сушках і часто бували у Максимовичів на Михайловій Горі. Шевченко познайомився з ними влітку 1859 р. і підтримував приязні взаємини. Надіслав їм «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом: «Льву Павловичу Деркачу з дітками і внучатами на вспомин. Тарас Шевченко» (нині зберігається в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т. Г. Шевченка у Києві).
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 187 (текст), с. 478 – 479 (примітки).