30.06.1856 р. До С. С. Гулака-Артемовського
Новопетровське укріплення | 30 июня. |
Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! Не треба було б теє… та, знать, у тебе стала потилиця глибока, бо брешеш собі, нівроку, та й не схаменешся. Ну, скажи по правді, чи єсть та великая душа на світі, окромя твоєї благородної душі, щоб згадала про мене в далекій неволі, та ще й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі; може, і були коли-небудь, та в ирій полетіли. Одна твоя осталася між нами зимовать та, тулячись самотня на морозі, і сочинила собі поему, та такую сердечную, задушевную поему, що я і досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене! Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм! Чим, як і коли заплачу я тобі за твоє істинно християнськеє діло? Тепер, кроме сльоз благодарних, нічого в мене нема. Я – «нищий в полном смысле этого слова, и не только материально – душою, сердцем обнищал». От що зробила з мене проклятая неволя! трохи-трохи не ідіота. Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого; а якби ти побачив, меж яким людом верчуся я оці десять літ. Та не дай Господи, щоб і приснилися тобі коли-небудь такі недолюди, а я у їх «в кулаке сижу» – давят, без всякого милосердия давят, а я повинен ще і кланяться, а то візьме разом та й роздавить, як ту вошу меж ногтями. До тяжкого горя привів мене Господь на старість, а за чиї гріхи? Єй же богу, не знаю.
Два, чи може вже і три годи тому буде, як писав я до тебе, друже мій єдиний, і до Ійохима, але одвіту не получив; думав, що письма мої пропали де-небудь. Або… прости мене, друже мій єдиний! була і така думка, що, може, ви мене занехаяли… аж бачу, що Бог мене ще не покидає.
Як побачиш Ійохима, то поклонися йому гарненько од мене і проси його, нехай він, ради святого Аполлона, пришле мені хоть маленький болванчик (статуетку) або барельєфік який-небудь із купідонів своєї фабрики гальванопластичеської. Йому воно не дорого коштуватиме, а мені буде великий подарок. Ще позаторік заходився я був ліпить із воску – і нічого не вдіяв, тим що перед очима нема нічого доброго скульптурного, а якби Ійохим прислав мені що-небудь, то я б знову заходився коло воску. Нудьга, крий Мати Божа, яка нудьга сидіть склавши руки, і так сидіть дні, місяці і годи. О Господи, сохрани всякого чоловіка од такої живої смерті!
Кланяюся твоїй добрій жіночці, цілую твоє єдинеє дитя і плачу разом з вами о погребенії вашої Александри. Прощай, друже мій єдиний, не забувай безталанного, серцем преданного тобі земляка твого Т. Шевченка.
Примітки
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 7. – С. 15-16).
Рік написання встановлюється за листом М. М. Лазаревського до Шевченка від 7 серпня 1856 р., де є фраза: «Вчера я прочитал письмо к Семену от 30 июня» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 72].
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори : В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 395 – 396.
Відповідь на лист С. С. Гулака-Артемовського від 30 квітня 1856 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 68].
Відповідь С. С. Гулака-Артемовського не відома. Відповіли на цей лист М. М. Лазаревський листом від 7 серпня 1856 р. [Там само. – с. 72 – 73] та А. М. Маркевич листом від 25 жовтня 1856 р. [Там само. – с. 75].
Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого… – У листах до Петербурга, які надсилалися поштою й могли бути перлюстровані, Шевченко намагається створити враження строгого додержання усіх заборон. Насправді відомо про його активну творчу діяльність: працю над російськими повістями, малювання й заняття скульптурою, чималу лектуру.
Два чи, може, вже і три годи тому буде, як писав я до тебе, друже мій єдиний, і до Ійохима… – Це були листи до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р., 15 червня та 6 жовтня 1853 р. У двох останніх листах Шевченко просив С. С. Гулака-Артемовського передати К. Йохиму прохання надіслати йому зразки фігурок, виконаних технікою гальванопластики, та поради щодо цієї техніки, але відповіді не одержав. Лист Шевченка до К. Йохима не відомий.
…ради святого Аполлона… – тобто заради покровителя мистецтва, чий образ втілено в прекрасній статуї скульптора Леохара (IV ст. до н. е.).
…плачу разом з вами о погребенії вашої Александри. – Йдеться про маленьку доньку С. С. Гулака-Артемовського, названу так на честь його дружини.
…цілую твоє єдинеє дитя… – Йдеться про доньку Варвару.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 108 – 109 (текст), с. 391 (примітки).