1. Шевченко кращий за Герцена
Олександр Дорошкевич
Шевченко, повертаючись р. 1857 до російської столиці після дванадцятирічної відсутності, побачив там гостро відмінну з соціально-політичного й літературного поглядів ситуацію. Поміщицька економіка зазнавала найтяжчої кризи, натомість зростало капіталістичне господарство, вбивалась у колодочки російська буржуазія, всяково форсуючи селянську реформу. Як ніколи гостро стає проблема політичної влади, проблема панівних соціальних кадрів. Доживає свої дні дворянська література, не маючи вже сили оборонятись від наступу демократичного, соціалістично настроєного різночинця. Замість одиноких радикальних різночинців [18]40-х рр. поет побачив уже масову нову силу, що свідчила про істотні зміни в класових взаєминах країни.
Шевченко розгубився в точному означенні своєї політичної програми, але зміцнив свої давні антимонархічні й антипанські думки, відчувши нову попутницьку силу в особі опозиційної буржуазії (висловлювання в «Журналі», епізод з фірмою Яхненка й Симиренка). Герцен, як владар дум ліберальної інтелігенції, і божок демократів-різночинців Чернишевський – між цими двома типовими суспільними силами мусів вибрати поет. Кінець-кінцем особливого вагання з поетовим класовими чуттям бути не могло, але в рр. 1857 – 1858 Шевченко поділив з багатьма загальне захоплення Герценом – людиною, публіцистом і політичним проводирем. На цьому епізоді я хочу довше стати.
Р. 1924 мені вже доводилося говорити про реальні факти Герценового впливу на поезію і прозу Шевченкові 1857 – 1858 рр., а останніми часами нове в цій справі дали досліди акад. С. Єфремова, акад. Ол. Новицького, проф. П. Филиповича .[Я маю на увазі примітки до академічного видання: Т. Шевченко. Щоденні записки (Журнал). Редакція і вступне слово акад. С. Єфремова. ДВУ, 1927].
Справді, уже й теоретично можна було б передбачити цей вплив, знаючи з «Щоденних записок», з яким інтересом і пієтетом ставився наш поет до Герцена під час перебування в Нижньому Новгороді. Проте значно важче визначити конкретно, в чому саме цей вилив полягає, на яких саме елементах Шевченкової поезії цей вплив позначився. І не тільки тому це важко зробити, що ми тепер взагалі мусимо з великою обережністю ставитися до «впливів», «запозичень», «паралелів» у письменників, які жили й творили в однакових чи, принаймні, споріднених умовах.
Важко це зробити через специфічні риси Шевченкової індивідуальності. Шевченко був такою своєрідною істотою, мав такий сильний інтелект, що так легко не підлягав впливам, як це ми можемо спостерігати навіть у Пушкіна. А на кінець [18]50 рр. наш поет мав ще й цілком визначений, органічний світогляд революційного селянства, отже він і не міг надто вже помітно відзначити популярні згуки Герценових дзвонів: аджеж вони належали представникові іншого громадського прошарування. Шевченко весь час схилявся до радикально-соціалістичного різночинства – таким ідеологами були Петрашевський, Микола Гулак, Чернишевський, помірковану ж програму Герцена він міг приймати лише як перший етап, лише як переходове досягнення.
І ще одно зауваження. Під Герценовим впливом був не тільки недавній солдат Оренбурзького лінійного батальйона, але великою мірою вся тодішня декласована й дрібно-буржуазна інтелігенція і значна частина російської журналістики. Шевченко в Нижньому Новгороді (Якобі, Варенцов та ін.) і Москві (Кетчер і Корш, давні приятелі Герценові, і навіть славетний артист і Герценів приятель Мих. Щепкін, який р. 1853 одвідав Герцена в Лондоні [Див. статтю А. Дермана. – «Черты из биографии и творчества М. С. Щепкина> в збірн. «Записки крепостного актера М. С. Щепкина». (1928)]) обертався в колах людей, прихильних до пропаганди славетного російського емігранта. Шевченко саме в Нижньому впивався й тодішньою легальною журналістикою, яка, правда, з деякого часу несла вже печать могутнього впливу Чернишевського. Таким чином, деякі специфічні риси Шевченкового світогляду й Шевченкової поезії після повороту з заслання могли початок свій брати не в Герценових творах і навіть не в Герценових виданнях, а в тодішніх колах демократичної (дрібно-буржуазної) інтелігенції, в тодішній радикальній журналістиці.
Ось чому питання «впливу» з боку загально визнаного провідника російської інтелігенції в рр. 1857 – 1858 надто ускладняються і вимагають особливої обережності в висновках. Ми можемо тільки подати ймовірні матеріали для майбутніх висновків, твердо пам’ятаючи, що ці матеріали зовсім не єдине джерело Шевченкових ідей становлять, а лише характеризують те ідейно-громадське оточення, в якому наш поет обертався наприкінці свого життя. Паралелізм у Шевченковій тематиці, в стилі, ідеології, який нам пощастило б сконстатувати. тільки довів би нам одну тезу: Шевченко йшов рука-в-руку з ліберальною російською інтелігенцією тієї доби, але тільки до певної межі – відзначаючи деякі специфічні тоді риси в своїх творах: ці риси відповідали його революційному світоглядові, світоглядові, що на кінець [18]50-х рр. справді в основному склався на ідеологію передпролетаріату, і були надто революційні для ліберально-буржуазної частини суспільства, російського й українського.
Простуючи шляхом політичного й соціального радикалізму, Шевченко незрівняно далі пішов за тодішніх «гегемонів» громадської думки і безперечно перевершив ідейну концепцію Герцена. Революційний український селянин не міг безкритично приймати ідеологію помірковано-соціалістичної декласованої інтелігенції, і між ними незабаром уже сталася глибока ідейна прірва. Шевченко попередив конфлікт Герцена з Чернишевським, де саме зустрілися дві соціальні верстви – «лишние люди и желчевики», декласований соціаліст-дворянин і революційний соціаліст-різночинець. І тому оця ідейна незгода, що відразу ж виявилася між Герценом і Шевченком, примушує нас ще з більшою обережністю ставитися до всіх об’єктивних ознак Герценового впливу на українського поета.
Примітки
Подається за виданням: О. Дорошкевич . – Харків-Київ: Державне видавництво України, 1930 р., с. 125 – 127.