20 травня

Тарас Шевченко

До третьої години працював в Ермітажі. Обідав у моїх давніх друзів Уварових. Сергій Уваров, найвеселіший на світі товстун, сказав продавцеві помаранч такий експромт:

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь

Под бременем тягостной ноши;

Напрасно ты голосом звонким кричишь:

«Лимоны, пельцыны хороши!»

Не обольщай меня мечтой

Плодов привозных из чужбины:

Нет, душу, полную какой-то пустотой,

Не соблазнят златые апельсины.

Я отжил жизнь свою давно,

И все души моей желанья

Сосредоточивши в одно

Разоблаченное от счастья ожиданье.

Напрасно, разносчик в окно ты глядишь.

Увечері був у Семена, і премила Олександра Іванівна грала кращі місця з «Трубадура». Чарівно грала!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

Та не маю волі.

Слідять мене злії люди

День, час і годину, –

Прийде туга до серденька,

То ледве не згину.

Комісари, ісправники

За мною ганяють;

Більше вони людей вбили,

Чим я грошей маю.

Зовуть мене розбойником,

Кажуть, що вбиваю, –

Я нікого не вбив іще,

Бо сам душу маю.

Возьму гроші в багатого,

Убогому даю,

І так людей поділивши,

Сам гріха не маю.

Маю жінку, маю діток,

Однак їх не бачу;

Як згадаю про їх долю,

То гірко заплачу.

Треба мені в лісі жити,

Треба стерегтися,

Хоть, здається, світ широкий,

Та ніде подіться.

Авторство цієї вельми немудрої пісні приписують самому Кармелюкові. Наклеп на славного лицаря. Це рукоділля мізерного Падури.