27 червня
Тарас Шевченко
Від купецтва переходжу до офіцерства. Перехід не крутий, навіть гармонійний. Ця упривілейована каста також належить до середнього стану, з тою тільки різницею, що купець чемніший за офіцера. Він офіцера називає: «ви, ваше благородіє», а офіцер його називає: «ей ти, борода!». Одначе, їх ані трохи не роз’єднує це зовнішнє роз’єднання, бо вони вихованням – рідні брати. Різниця тільки та, що офіцер – вольтеріанець, а купець – старовір. А по суті – те саме.
Сьогодні надвечір з’явилися на городі комарі, і я, щоб позбутись цих докучливих комах, пішов на ніч до форту. Та ба! Невблаганна Немезида переслідує мене на кожному кроці. Утікаючи від комарів, я нахопився на чмелів. З належною пошаною проходячи повз офіцерську офіцину, я почув нову для мене пісню, що починається так:
Коврики на коврики
И шатрики на шатрики.
Далі я нічого не міг розслухати тому, що співець надто густо забасив, і тому, що п’яний Кампіоні, інженерний офіцер і гіркий п’яниця, вискочив на площу, не знаю, задля якої потреби, і побачивши мене, задумав зробити мені невеличку послугу-протекцію, познайомивши мене з новоприбулими офіцерами, з голінними, мовляв, хлопцями. Для цього вхопив він мене за рукав і потягнув у коридор. Новоприбулі «голінні хлопці» сиділи й лежали в самих червоних сорочках на розстеленій кошмі, і перед ними пишалася піввідрова сулія сивухи. Жива сцена з «Двомужницы» князя Шаховського. Я, щоб не збільшувати групи волзьких розбійників, вимкнувся з обіймів протектора й вибіг на площу. Протектор вибіг за мною, гукнув на чергового по роті унтер-офіцера і звелів взяти мене на гауптвахту за особисту образу, нанесену офіцерові. Наказ офіцера виконано точно. Після вечірнього сигналу черговий по варті доповів комендантові про новоприбулого арештанта, і комендант сказав: «нехай виспиться». Отже, я, уникаючи кровопивців-комарів, був відданий на муки блощицям і блохам. Як після цього не вірити в призначення?
Сьогодні новий черговий по варті вияснив комендантові темну подію, і мене милостиво звільнено від немилосердних інквізиторів. Записуючи до журналу цей звичайнісінький у моєму становищі трагі-жарт, я в глибині душі прощаю моїх гонителів і тільки молю всемогутнього Бога швидше визволити [мене] від цих недолюдків.
Сьогодні сподіваються пароплава з поштою з Гур’єва. І ніхто його не чекає з таким трепетним нетерпінням, як я. А що, як не привезе він мені так довго очікуваної свободи? Що я тоді робитиму? Доведеться, щоб уникнути гауптвахти з блохами та блощицями, знайомитися з новоприбулими офіцерами і, дожидаючи майбутніх благ, пиячити з ними. Похмура й гидка перспектива! А коли, зовсім несподівано, привезе цю ліниву чарівницю-свободу? О, яка радісна, яка світла перспектива! Іду до форту й на всякий випадок спакую в чувал (торбу) мою мізерію, – може таки й станеться.