21 червня
Тарас Шевченко
Вперед, вперед моя история,
Лицо нас новое зовет.
Кожному своя болячка докучає. Сьогодні ввечері, коли я вертався з городу до форту вкупі з комендантом, він у сотий раз повторив мені з усякими подробицями історію про лукавого свого друга, такого собі полковника Кіреєвського. Цей полковник Кіреєвський, як видко, птах вищого льоту, і, як каже комендант, справжній «аристократ». А що він птах високого льоту, це я вивожу з того, що він служив урядовцем для особливих доручень при графі В. А. Перовському й був із ним у дуже близьких відносинах. Отже, це не якась наволоч, а людина з гонором, бо такий вельможа, як граф Перовський, якоїсь наволочі до себе і в сіни не допустить. А дальший хід справи показує, що гр. Перовський дуже нерозбірливий щодо своїх прибічників і наближує до своєї високої особи власне наволоч. Та ще й яку наволоч! Найбруднішу корчемну наволоч, прикриту полковницьким мундиром і шістьма стами кріпацьких душ!
Історія такого змісту. Іраклій Олександрович Усков (наш комендант), бувши добре знайомий в Оренбурзі із згаданим полковником та аристократом Кіреєвським, просив його, коли він виїхав до Петербургу, просив він його й особисто, і листом із Новопетровського форту, як трохи ніби хіміка і знавця фотографічної справи, – просив вислати йому з Петербургу камеру з усім, що потрібне для фотографії. Кіреєвський висловив (теж листовно) найпослужливішу готовність услужити приятелеві і на цю послугу зажадав 350 карбованців сріблом. Гроші зараз же було вислано (у вересні минулого року). Прийшов теж дуже дружній лист про отримання цієї суми з зазначенням місяця й навіть дня, коли неодмінно прибуде згадана камера з приладдям і з усіма потрібними хімічними солями. На тому все і скінчилося. Благородний послужливий друг як у воду канув. В Іраклія Олександровича, серед усяких здогадів, виникла думка, що друг його подався на пароплаві Харона прогулятися в Єлісейському парку. Іншої причини його мовчанки й підозрівати не можна.
Але щоб переконатися в цій неодмінній правді, я написав, на прохання Іраклія Олександровича, до Петербургу своєму приятелеві Марковичеві, щоб він розвідався та повідомив мене, що сталося з таким полковником Кіреєвським… Від Марковича звістки ще не одержано. А з «Русского инвалида» видко, що послужливий друг травня 16 виїхав із Петербургу до Москви. А з Оренбургу повідомляють коменданта, що полковника Кіреєвського новий генерал-губернатор Катенін призначив урядовцем для особливих доручень, але через родинні обставини він подався в одставку. З цього всього виходить, що дідич шестисот душ селян, аристократ, наперсник г[рафа] Перовського, нарешті полковник Кіреєвський – падлюка і найнікчемніша ганчірка!
Іраклій Олександрович дає мені формальну довіреність одержати від Кіреєвського назад ці гроші; я охоче готовий служити йому, – коли не вдасться по-доброму й миром, то, нічого робить, – безкраїми стежками закону. У кожному разі я буду дуже радий, якщо мені вдасться ця сумнівна операція.
Сьогоднішньою датою хочеться мені теж записати, або, як висловлюються зоологи, означити ще одну нікчемну комаху, та коли б не напхати мого «Журналу» цією негідною твар’ю до такої міри, що й порядній тварині не зостанеться в нім місця! А зрештою – нічого: ця мініатюрна комаха багато місця не потребує. Це двадцятилітній молодик, син статського совітника Порцієнка. Отже, теж птах не низького льоту.