1. Недооцінка значення соціалістів
Олександр Дорошкевич
Історично-літературних дослідів про Шевченкову творчість появилося за останні роки багато, але й досі ми не знаємо певної, науково перевіреної генези революційного світогляду поетового. До останнього часу панувала в українській критиці та науці стара формула Костомарова («Шевченко как поэт – это был сам народ, продолжавший своё поэтическое творчество. Песня Шевченка была сама по себе народная песня»… і т. д., і т. д.); її приймав Куліш з своїм епітетом «народний поет», почасти її підтвердив навіть Драгоманов у своїй праці «Шевченко, українофіли й соціалізм», заявляючи, що Шевченко «так і зіставсь чоловіком, який мав добрі громадські бажання, часами мав повстанські мрії, а все таки не став ні політично-соціальним, ні ще менше революційним діячем»… «Гениальный горемыка» (епітет проф. Стороженка), з «мужицькою інтуїцією» – цю формулу на всі лади повторює українська публіцистика аж до самих останніх часів. Навіть видатна студія про Шевченка А. Річицького («Тарас Шевченко в світлі епохи», 1923) частково повторює цю традицію.
Отже треба остаточно поховати цю народницько-українофільську легенду про романтичний інтуїтивізм Шевченкової творчості. Шевченко був цілком у курсі ідеологічних шуканнів сучасної йому російської і польської інтелігенції, прекрасно орієнтувався в поточній журналістиці й літературних новинах і на цій твердій базі він будував свій світогляд. Зокрема великий поет особливо цікавився не тільки польською революційною літературою, як це переконливо довів акад. Вас. Щурат, але й сучасною йому російською нелегальщиною.
Оскільки петербурзькі революційні гуртки [18]30-40 рр. в переважній своїй більшості трансформували в собі впливи французького утопійного соціалізму – сен-сімонізму й фур’єризму, оскільки Герцен через сен-сімонізм прийшов до концепції «народницького соціалізму», – остільки можна говорити про Шевченка в соціалістичному оточенні. Звичайно, цю термінологію ми можемо застосовувати лише умовно, з певними примітками. Річ у тім, що в науковій літературі точиться дискусія, чи можна й чи слід французьких утопістів XIX ст. звати соціалістами, коли вони стояли за приватну власність і відкидали революцію, як метод зміни соціального ладу.
Коли Плеханов у своїх висловлюваннях про ту добу все ж вважає за можливе іменувати їх соціалістами, гостро критикуючи їх наївний еклектизм, то деякі історики нашого часу проти такої назви заперечують. Ми цілком пристаємо на критичну оцінку соціалістичних систем домарксової доби, що об’єктивно рівняли шлях капіталізмові, але не погодимось з надто категоричною кваліфікацією утопійних проектів як «реакційних» [Пор. книгу С. Щукіна. – В. Г. Белинский и социализм, 1929. с. 131]: адже ж дрібна буржуазія, що шукала виходу в соціалістичних системах з гострої сутички феодалізму й промислового капіталізму, об’єктивно була для першої половини XIX ст. скорше силою революційною, аніж реакційною.
Отже й для Шевченка популярні серед різночинської інтелігенції [18]40-х рр. ідеї французьких соціалістів були безперечно корисні: підо впливом свого класового чуття він зробив з цих ідей дальші революційні висновки, в своїх політичних концепціях [18]43 – 45 рр. чимало перескочивши через «аполітизм» і соціальну поміркованість Сен-Сімона і Фур’є. Революційний селянин пішов далі не тільки за декласованих дворян, але й тонесенького прошарку різночинців, які ще не могли, не маючи опертя в економіці [18]40-х рр., виступити широким фронтом і з певною ідеологією. В усякому разі ці могутні шукання соціалістичного світогляду передмарксової доби безперечно були відомі нашому поетові, і заслуга Шевченкова в тому, що він ці загальні твердження соціального «реформізму» намагався застосувати в своїй поетичній діяльності.
Примітки
Подається за виданням: О. Дорошкевич . – Харків-Київ: Державне видавництво України, 1930 р., с. 54 – 55.