Закінчення
Альфред Єнсен
В поезії українського поета Володимира Самійленка (ур. 1864) «Українська мова» (1885) порівнюється Шевченка з діамантом, «який лежав на дорозі, куди люд усякий ходив і ніхто не пізнав діаманта того».
Це порівняння видається мені у високій мірі влучним. Бо це дійсно тривало досить довго, заки наша мала часть світа довідалася про Шевченка трохи більше, як про само його ім’я.
В літературі, яка стоїть українській найближче – в російській, оставав Шевченко досить довго незвісним і непізнаним, хоча саме Шевченко потягнув між обома літературами незатерту границю. Ми вже знаємо, як остро неприхильно поводився супроти кобзаря міродайний літературний критик Белінський. По появі «Гайдамаків» писав Белінський в «Отечественных записках» 1842:
«Цього рода твори появляються виключно для покріплення і розради самих авторів і іншої публики вони мабуть не мають. Коли панове «Кобзарі» думають, що своїми поезіями приносять найнижчим верствам своїх земляків який-небудь хосен, то помиляються. Ці поезії – поминувши обильність найпростіших висловів – не мають ніякої природності в концепції і фабулі і повні несмачних прикрас і штучок, вроджених всім лихим поетам. Вони часто зовсім ненародні, хоча й вони основуються на вказівках на історію, народних ідеях і переданнях і внаслідок цих всіх причин вони простому народові незрозумілі і не мають нічого такого, з чим можна симпатизувати».
В деякій мірі можна би зрозуміти, чому Белінський, який мав для народної поезії взагалі дуже мале зрозуміння, поводився супроти «Гайдамаків» скептично і холодно, Але історія літератури не може йому простити, що він промовчав «Кобзаря» з 1844, а величаві бойові поезії з р. 1845 назвав «пасквілями».
Справедливу і достойну оцінку одержав Шевченко від російської літературної критики доперва по соціальнім переломі в Росії коло 1860. Аполлон Григор’єв писав в журналі братів Достоєвських «Время» між іншим:
«З огляду на красу і силу своєї поезії можна поставити Шевченка на рівні з Пушкіним і Міцкевичем. Ми йдемо ще дальше: у Шевченка була чиста краса народної поезії, з чого у Пушкіна і Міцкевича заблиснули лише поодинокі іскри. Вдача Шевченка була чистіша, простіша і щиріша як Гоголя, великого поета України, який станув на хибнім становиську, ставши поетом великоруського народа, чужого для його вдачі. Він був посліднім кобзарем і першим великим поетом нової великої літератури».
Правдивого вдоволення зазнав Шевченко в російській літературі переводом «Гайдамаків» Гербеля (1886), – з паралельними текстами – величаво прибраним, зладженим з великим пієтизмом, однак не зовсім вільним від закидів. Пильний історик літератури Скабичевський називає Шевченка «гігантом південно-руської поезії», а визначний дослідник Пипін писав у «Вестнику Европы» 1888:
«Шевченко був і є в дійсності найсильнішим і найспосібнішим поетом української мови, так оригінальним, що чого-небудь рівного його поезії ледве чи знайдеться в слов’янській поезії».
Також многі російські журнали («Русская старина», «Вестник Европы», «Исторический вестник», «Русское богатство» і т. д.) присвятили в послідніх десятиліттях велику кількість статей, повних признання для українського поета.
[Добрі російські переклади Шевченка А. Колтонського і М. Славінського у «Вестнику Европы» 1911. – Польські переклади Л. Совінського (1861), В. Сирокомлі і Л. Горжалчинського (1862). Чеські Ружени Єсенської (Прага 1900) і хорватські Августа Гарамбашіча (Загреб 1887). Також в сербській часописі «Віла» приходять проби поезій (1868)].
Є навіть поезія в російській мові п. з. «На смерть Шевченка», переведена Іваном Франком на німецьку мову [Сторона 28 в «Ukrainische Rundschau» 1914 (Шевченківський зошит)], написана Некрасовим на смертній постелі. Тон цієї поезії годиться з тоном музи Некрасова. Це мене лише дивує, що ця поезія, диктована сестрі смертельно хворого, не ввійшла в збірне видання творів Некрасова [У виданню з р. 1899 нема ані сліду] і мені все таки видається сумнівним, чи перетомлений пролетарський поет у воєннім році 1877, коли його думки були зайняті нескінченим селянським епосом «Хто живе щасливо в Росії», міг посвятити ще спомин Шевченкові, помершому перед 16 роками. В кінці треба згадати збірний твір, який видано з нагоди великого поминального свята в Москві 26 лютого 1911 з причинками недавно помершого проф. Ф. Корша і інших.
Яке значення має Шевченко для української літератури, можна тут лише натякнути, а літературно-критичний матеріал, який з української сторони вже видано, переходить вузькі рамки цієї літературної студії, навіть коли б я і міг це подолати. Вистане тут сконстатувати, що Шевченка уважали його земляки, котрі могли це як слід осудити, від його першого виступу літературним провідником і треба лише переглянути нову українську літературу, щоби побачити, які глибокі сліди Шевченко в ній полишив. Дальше вистане факт, що перше і найбільш поважане наукове товариство у Львові (рід академії), зв’язане нерозривно з іменем Тараса Шевченка (Наукове товариство ім. Шевченка).
Вже по появі першого видання «Кобзаря» (1840) звісний український письменник Григорій Квітка до Шевченка:
«А книжку, як розгорнув, дивлюсь: Кобзар, та вже дуже вичитаний. Дарма! я його притулив до серця, бо дуже шаную вас і ваші думки кріпко лягають на душу».
Пантелеймон Куліш (1819 – 1897), який був тієї гадки, що Шевченко міг би був станути на рівні з Пушкіним, коли б не було його стрінуло заслання, присвятив свому приятелеві кілька поезій.
«Ще не було Овідія й не буде,
Яким ти ставсь над мертвенним Аралом:
Таких пекельних нот не чули люди,
Які на серці в тебе звірство брало»
[Цілу цю поезію перевів А. Попович на німецьку мову в Шевченківськім числі «Ukrainische Rundschau» 1914].
А в іншій поклінній поезії наслідує Куліш пісню Вайделота в «Конраді Валенроді» Міцкевича: «О слово рідне! Ти стоїш на чаті предковічних пам’яток святині, в ясній, блискучій херувимській шаті, як меч огненний в нашій Україні».
Згаданий вже Самійленко святкував день смерті поета многими поминальними віршами; ще все повторяються вони 25 і 26 лютого, а в ювілейнім році 1914 стали вони могутніми народними гімнами, яких і брязкіт оружжя не міг приглушити. «Ні – він не вмер. Поет живе в серцях свого народу; його душа живе в святих його словах і в благих сльозах… В піснях, що ти покинув нам, ти образ дав душі святої, вона була величній храм любові до сім’ї людської» (Самійленко 1888 і 1906).
Я годився б з поетом Осипом Федьковичем (1834 – 1883) коли він в своїй кличе до прочан на могилу над Дніпром: «Чого ж прийшли ви во святиню? в святому храмі що шукать, ви вої нової Вкраїни? Не мертвих наших поминать, не в сльозах виливати горе; а на віщі святі глаголи в святім цьому храмі присягать! До сполу, братія, до сполу! За живу Русь, живеє слово, за живу правду, разом в лад!..»
Цей сам Федькович написав також 1855 в «Nationalpoesie der Ruthenen» , на котрій кінчиться моя студія:
In Kiew an der Ławra,
Da saß ein Sängergreis,
Sein Bart war weiß wie Silber,
Die Locken silberweiß.
Der sang viel alte Lieder,
sang manchen Seherspruch
und manchem Teufel Segen
und manchem Engel Fluch.
Und manchem Helden Schande
und manchem Weisen Hohn
und manches Schwert in Stücke,
in Stücke manchen Thron,
Da riß sich eine Quader
Vom alten Dome los
und stürzt zu seinen Füßen
und sprang in seinen Schoß.
«О Sänger, du furchtbarer Sänger,
laß solch ein Singen sein,
sonst stürzt zu deinen Füßen
Das ganze Rußland ein!»
У Києві біля Лаври,
Там старець-кобзарь сидів,
В нього борода мов срібло, –
Сріблом кучер побілів.
Не одну він пісню-думу
Про бувальщину співав,
То страшнії діла славив,
То благії проклинав.
Не одним героям славним
Нечесть-ганьбу закидав,
Глузував з премудрих многих,
І погром царям звіщав.
Аж ось диво, – камінь з мурів
Монастирських відломивсь
І упав старцеві в ноги, –
На коліна покотивсь.
«О кобзарю, грізний-віщий,
Перестань співать уже,
Бо звалиться в твої ноги
Царство Росії усе!»
[Для читачів, котрі зовсім не розуміють німецької мови, поміщую тут вільний переклад проф. П. Волянського, щоб уможливити зрозуміння цього стиха, який так гарно характеризує силу поезії Шевченка. (Замітка перекладчика)]
Примітки
Подається за виданням: Д-р Альфред Єнсен Тарас Шевченко. – Перемишль: 1921 р., с. 103 – 106.