Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

30.09.1842 р. До Я. Г. Кухаренка

С.-Петербург С.П.Б. 1842 – 30 сентября.

Сидимо оце вдвох з Кіндратом, п'ємо чай та сумуємо, прочитавши ваше письмо, думаємо собі вдвох, де-то тепер наш добрий, наш щирий кошовий, чи ще в Тулі, чи вже за Тулою, чи, може, вже дома, та вже нехай де хоче буде, аби був здоров. Спасибі тобі, мій сизий голубе, що не забуваєш мене на чужині одинокого, і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко, я всіх їх сьогодні бачив і всім разів по двічі читав твоє письмо, а прийшовши оце додому, ще раз прочитали ми вдвох собі з Кіндратом, удвох кажу, бо третього нема, нема вже Хтодота меж нами, учора поїхав сіромаха в Киев служить Богу і государю, як той казав, а ми пропадаємо в цьому проклятущому Пітері, щоб він замерз навіки, тут тепер 10° морозу, не вам кажучи, а кожуха нема, чорти б убив його батька, і купила нема. Ну, та нехай стара в'язне – більше м'яса буде, роздобудемо як-небудь, а поки що ось що:

Чорноморський ваш побит у цензурному комітеті, цензор Корсаков говорить, що нічого не вимараємо, коли хочете, каже, то не читаючи подпишу. Моторний, спасибі йому, не знаю, що скаже театральний, як до його дійде, але, здається, що й той моторний, побачимо, як тілько все кончиться, то дам звістку.

Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо в землю – не хочеться, дуже не хочеться мені дрюковать «Слепую», але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені. Присилайте, будьте ласкаві, що ви там маєте доброго, та не журіться, компонуйте, нехай вам Бог помага.

Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». Не знаю, що ще з неї буде, бо ще і сам не читав, прочитаємо вдвох, як приїдете, бо я таки вас зимою сподіваюся, а весело б було, матері його ковінька. Кіндрат каже, що із хати б не виходили, все б сиділи та балакали, та галушки б та всяку всячину варили, та співали б, та танцювали. Приїзжайте, голубчику, коли можна буде, а поки що поклонися своїй любій жінці. На сім тижні побачу ваших діточок, бо поїду в Ц[арське] С[ело]. Бувай здоров, мій щирий рідний брате отамане, згадуй, коли будеш мать час згадать, сірому Т. Шевченка.


Примітки

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з автографа, що не зберігся (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 19).

Готуючи матеріали до біографії Шевченка, О. Я. Кониський звернувся до етнографа і журналіста Дикарєва Митрофана Олексійовича (1854 – 1899), який проживав у Катеринодарі й був приятелем родини Кухаренків, щоб той надіслав йому копії листів поета до Я. Г. Кухаренка. М. О. Дикарєв зробив 12 таких копій, про що свідчить його лист до О. М. Лазаревського від 11 березня 1899 р.: «Листи, писані Шевченком до Я. Г. Кухаренка, свого часу були мною переписані і заслані до О. Я. Кониського» [Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – с. 198]. Копії зберігаються під прізвищем М. Крамаренка.

Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. – 3 квітня).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 348 – 349.

Кухаренко Яків Герасимович (1799 – 1862) – український письменник і етнограф. З Шевченком Я. Г. Кухаренко познайомився 1840 р. у Петербурзі.

Сидимо оце вдвох з Кіндратом… – Єжов Кіндрат (роки народження і смерті не відомі) – російський художник-портретист. Учився в Академії мистецтв разом з Шевченком, приятелював з ним, сприяв реалізації малярських творів поета. В листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. і 31 січня 1843 р. Шевченко тепло згадував про нього.

і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко… – Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 – 1878) – український композитор, соліст Маріїнського театру в Петербурзі (1842 – 1864) та Великого театру в Москві (1864 – 1865), двоюрідний брат українського поета П. П. Гулака-Артемовського. З Шевченком познайомився на початку 1840-х років і відтоді підтримував з ним дружні стосунки, високо цінив його поетичний талант.

Елькан Олександр Львович (1802 – 1868) – перекладач Головного управління шляхів. З Шевченком познайомився на початку 1840-х років. 7 березня 1843 р. він відніс до Петербурзького цензурного комітету рукопис поеми Шевченка «Гамалія», а 9 березня того ж року одержав його в цензурному комітеті [див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 45]. Допомагав Шевченкові вивчати французьку мову.

Семененко-Крамаревський Валер’ян Семенович (1817 – не раніше 1859) – інженер шляхів, літератор і видавець. З Шевченком познайомився на початку 1840-х років, був свідком підписання ним контракту з книгопродавцем І. Т. Лисенковим.

нема вже Хтодота меж нами… – Ф. Л. Ткаченка.

Чорноморський ваш побит у цензурному комітеті… – До цензурного комітету, а саме до П. О. Корсакова, п’єсу Я. Г. Кухаренка «Чорноморський побит» відніс сам Шевченко, який позитивно її оцінював, прагнув сприяти її публікації та постановці на сцені. П. Корсаков дозвіл дав, але з якихось причин п’єса не була тоді надрукована.

Корсаков Петро Олександрович (1790 – 1844) – російський письменник і перекладач. З 1835 по 1844 рр. П. О. Корсаков – сторонній цензор Петербурзького цензурного комітету. Схвалив до друку «Кобзар» (7 березня 1840 р.), пізніше опублікував на нього позитивну рецензію в журналі «Маяк» (1840. – № 6). 29 листопада 1841 р. він дозволив видання поеми «Гайдамаки», а 21 березня 1842 р. після тривалого вагання підписав видання в світ. Збереглася записка Шевченка до П. О. Корсакова 1843 р., в якій міститься прохання дати дозвіл на друге видання «Кобзаря» (його одержано 27 лютого 1843 р.). Того ж року цензурував альманах «Молодик», а 1844 р. – поему «Гамалія».

Переписав оце свою «Слепую»… – Задум написати поему «Слепая» виник у поета, очевидно, в процесі роботи над п’єсою «Слепая красавица», про яку він сповіщав Г. Ф. Квітку-Основ’яненка в листі від 8 грудня 1841 р. (див. примітку до цього листа). Але тоді «Слепая» не була надрукована, тривалий час її не включали до збірки творів і після смерті поета. Вперше її опубліковано в журналі «Киевская старина» (1886. – № 6. – с. 310 – 338).

Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». – Така п’єса не відома. Як писав Шевченко в цьому ж листі, він ще не прочитав її після завершення, не визначив її жанру (драма чи трагедія). Взявши до уваги, що в першому варіанті п’єса «Назар Стодоля» закінчувалася вбивством Хоми Кичатого і готовністю до смерті Гната Карого, а героїня спочатку звалася Лукією, можна твердити: у процесі доопрацювання п’єси «Данило Рева» постала драма «Назар Стодоля», в автографі якої рукою Шевченка перекреслено трагічний фінал і написано новий, примирливий. Із зміною імен і прізвищ головних дійових осіб (Данило Рева – Назар Стодоля; Лукія – Галя) змінилася і назва п’єси.

На сім тижні побачу ваших діточок… – Два сини Я. Кухаренка вчилися у військовій школі в Царському Селі (тепер – м. Пушкін), куди Шевченко збирався поїхати.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 18 – 19 (текст), с. 310 – 312 (примітки).