18 [марта]

Тарас Шевченко

Кончил переписывание или процеживание своей поэзии за 1847 год. Жаль, что не с кем толково прочитать. М[ихайло] С[еменович] в этом деле мне не судья. Он слишком увлекается. Максимович – тот просто благоговеет перед моим стихом, Бодянский тоже. Нужно будет подождать Кулиша. Он хотя и жестко, но иногда скажет правду; зато ему не говори правды, если хочешь сохранить с ним добрые отношения. В первом часу поехали мы с М[ихайлом] С[еменовичем] в город. Заехали к Максимовичу. Застали его в хлопотах около «Русской беседы». Хозяйки его не застали дома. Она была в церкви. Говеет. Вскоре явилася она, и о[битель] мрачная обитель ученого просветлела. Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательнее всего, это чистый, нетронутый тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьяно несколько наших песен. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее, чистое добро? И грустно, и завидно. Я написал ей на память свой «Весенний вечер», а она подарила мне для ношения на шее киевский образок. Наивный и прекрасный подарок.

Расставшись с милою, очаровательною землячкою, заехали мы в школу живописи, к моему старому приятелю А.Н. Мокрицкому. Старый приятель не узнал меня. Немудрено, мы с ним с 1842 года не видались. Потом заехали в книжный магазин Н. Щепкина, где мне Якушкин подарил портрет знаменитого Николая Новикова. Потом приехали домой и сели обедать.

Вечером был у О.М. Бодянского. Наговорились досыта о славянах вообще и о земляках в особенности, и тем заключил свой первый выход из квартиры.

Примітки

Вскоре явилася она… – Марія Василівна Максимович (дівоче прізвище – Товбич) – дружина М.О. Максимовича.

…написал ей на память свой «Весенний вечер»… – Йдеться про вірш «Садок вишневий коло хати…» (1847).

…заехали мы в школу живописи… – Так Шевченко називає майбутнє Училище живопису, скульптури і зодчества. Школа була розташована на М’ясницькій вулиці.

Мокрицький Аполлон Миколайович (1811–1871) – український і російський живописець, педагог; навчався в Академії мистецтв, був учнем К.П. Брюллова.

…заехали в книжный магазин Н. Щепкина… – Щепкін Микола Михайлович (1820–1886) – російський видавець, громадський діяч, син М.С. Щепкіна. Разом з купцем-меценатом К. Солдатьонковим заснував видавництво в Москві, що випустило твори М.О. Некрасова, М.П. Огарьова, О.В. Кольцова, О.І. Полежаева. Своею видавничою діяльністю він допомагав Є.І. Якушкіну в справі організації матеріальної підтримки декабристів та їхніх родин. Книгарня М.М. Щепкіна була одним із центрів поширення нелегальних закордонних видань О. Герцена і М. Огарьова в Росії. Влітку 1857 р. М.М. Щепкін разом з дружиною їздив до О. Герцена. Шевченко не раз відвідував книгарню (будинок на Великій Луб’янці не зберігся).

Якушкін Євген Іванович (1826–1905) – російський етнограф, правник, громадський діяч, молодший син декабриста І.Д. Якушкіна. Він двічі їздив до Сибіру, де зустрічався з батьком і його товаришами, радив їм писати мемуари, які згодом видав; організував допомогу декабристам та їхнім родинам. Шевченко знав про Є.І. Якушкіна ще від 1856 р., коли отримав його адресу для надсилання літературних творів, призначених для «Русского вестника» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 74]. Особисте їхнє знайомство відбулося в Москві в березні 1858 р.

Новиков Микола Іванович (1744–1818) – російський просвітитель XVIII століття, письменник, видавець сатиричних журналів «Трутень», «Живописец» та інших.

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)