Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Подорож по Волзі

Павло Зайцев

Шевченко любувався тепер живою, соковитою природою, любувався досхочу. «Ночі місячні, тихі, чарівно поетичні ночі!» – писав у щоденнику. «Волга, як безкрає дзеркало, затягнута прозорим туманом, м’яко відбиває в собі чарівну, бліду красуню-ніч і сонний крутий берег, обставлений групами темних дерев. Солодкий спокій навіває ця розкішна декорація. І вся ця краса, вся ця зрима німа гармонія наповнюється задушевними звуками скрипки». Три ночі грав йому «визволений раб-чудотворець», відпущений дідичем на волю «кріпак-Паґаніні» Олексій Панов, буфетчик на «Князі Пожарському». Поетові здавалося, що з його убогої, дешевенької скрипки «вилітають зітхання зневаженої кріпацької душі і зливаються в один протяглий, понурий, глибокий стогін мільйонів кріпацьких душ». Під звуки скрипки «визволеного раба» і під стукіт машини пароплава думав про революцію, що колись знесе панування одних людей над другими. З-під пера його спливали пророчі імпровізації:

«Великий Фултоне і великий Ватте! Ваша молода дитина, що росте не днями, а годинами, незабаром пожере канчуки, престоли й корони, а дипломатами й дідичами тільки закусить, пограється, як школяр цукерком. Те, що почали у Франції енциклопедисти, те довершить по всій нашій планеті ваша колосальна геніальна дитина. Моє пророцтво безсумнівне».

Дружня уважливість господарів пароплава, їх родичів, свояків і цілого оточення його зворушувала – «з надмірного захоплення» не знав, «що з собою робити», «бігав сюди й туди по чардаку, немов школяр, що вирвався із школи». Записуючи це в своєму журналі, зауважував: «Аж тепер тільки зрозумів я огидний вплив десятилітнього приниження. Аж тепер тільки я вповні відчуваю, як глибоко в мені засіла казарма з усією її принизливою буденщиною». Швидкий, несподіваний контраст між недавнім солдатським життям і теперішнім простим людським поводженням нового оточення здавався йому «чимсь надприродним, неймовірним».

Багато читав, вів розмови з супутниками, слухав оповідання про зв’язані з ім’ям Разіна урочища, повз які пропливали, про самого цього, як казав, «волзького барона», «нічного злодюжку», що був пострахом «великих грабіжників» – московського царя й перського шаха.

31 серпня пароплав прибув до Саратова. Напередодні Шевченко випадково довідався про те, що в Саратові, куди був засланий Костомаров, ще й тепер живе його мати Тетяна Петрівна. «Добра бабуся, – записував по цілоденній гостині в неї, – пізнала мене з голосу, але, глянувши на мене, завагалась щодо свого здогаду». Переконавшись, що це Шевченко, старенька «радісним поцілунком і щирими сльозами» привітала поета, як сина. Костомаров був у Стокгольмі. Старенька показала лист від сина з 30 травня. Згадавши «фатальне 30 травня 1847 року», і дорогий її гість, і вона сама «як діти заридали». Шевченко залишив їй на пам’ять присвячені її синові вірші, написані 19 травня в петербурзькому казематі, коли був вражений її пригнобленим виглядом, як вона йшла з тюрми «з хреста неначе знята», «чорніша чорної землі».

Другого дня поета зустріла нова приємна несподіванка: його вітала «незнайома землячка й поклонниця» пані Марія Солонина, з доручення якої й «саратовської братії» з’явився до нього на пароплав якийсь пан Чекмарьов.

Сходив Шевченко з пароплава й у Самарі, хотів побувати й у Симбірську, щоб оглянути Ставассерів пам’ятник Карамзінові, що його студентом бачив іще в глині, але перешкодила погода.

На «Пожарському» відбувалися часто веселі бенкети то з приводу чиїхсь іменин, то з приводу якихось роковин. Шевченко завжди в таких випадках був гостем мільйонерів, але поза господарями мав іще веселе товариство капітана Кішкіна, в каюті якого їхав. Відбувалися на пароплаві й літературні ранки, на яких декламували заборонені цензурою, іноді революційні поезії. Поет тішився ними, переписував їх до свого щоденника.

13-14 вересня відвідував Казань. Довідувався про засланих до Казані братчиків Посяду й Андрузького, але про них ніхто вже не пам’ятав. Оглянув пам’ятники місцевої архітектури. Уже й раніше зрисовував, де можна було, краєвиди й види міст, повз які плив пароплав. Зробив і в Казані два шкіци. Робив портрети з своїх супутників. Знову відбувалися літературні вечори й урочисті обіди. 20 вересня Шевченко прибув до Нижнього Новгорода. Подорож тяглася мало не місяць, але, як бачимо, не була нудна, У Нижньому його зустріла прикра несподіванка: за кілька годин по приїзді до міста він довідався, що його шукає поліція, а на другий день уже знав, що йому треба їхати до Оренбурґу.