20 березня

Тарас Шевченко

Мій невідлучний супутник і чічероне М[ихайло] С[еменович] сьогодні прикладав собі баньки, і я один од десятої до четвертої години місив московську грязюку. Вранці я наказав фурманові вимастити мені чоботи добрим дьогтем. Озброївся та вирушив Тверською до Кремлю. Намилувавшись старим красунем-Кремлем, я перейшов до молодого некрасуня-Спаса, щоб оглянути скульптурні роботи, але мене й на подвір’я не пустили. – «Не дозволено» – сказав сторож. Я з ним не сперечався й вернувся до Кремля. Ще раз намилувавшись старим, вийшов я на Іллінку, а потім на Покровку.

Зайшов до О. О. Сапожникова, мого супутника з Астрахані до Нижнього, – хворий, нікого не приймає. І добре робить, бо я заболочений. Розпитав у будочника дорогу до пошти, поплентався тихенько до Мокрицького. Відпочив у нього, намилувався ескізами незабутнього мого друга, покійного Штернберга, та й пішов до уральського козарлюги Савічева. У нього взяв літопис Величка, який він два роки тому дістав од О. М. Бодянського, щоб переслати [мені], і держав у себе, сам не знаючи пощо. Від Савічева зайшов до харчевні, напився чаю з кренделями і Страсним бульваром вийшов на Дмитрівку, потім – до старого Пимена і точно в четвертій годині вернувся додому.

Увечері М[ихайло] С[еменович] був готовий до нових подвигів, і ми подалися до Станкевичів. Весело і без церемоній балакали про Україну, про дні минулі, і на прощання О. В. Станкевич подарував мені примірник поезій Тютчева.