16 жовтня
Тарас Шевченко
Знечев’я зайшов я сьогодні до Варенцова. Розбалакались, звичайно, про Костомарова, і він повідомив мене, за вістками, одержаними з Москви, що нібито в Москві серед молоді ходить лист Костомарова, адресований на ім’я царя. Лист повний усякої правди та взагалі ширший і розумніший за лист Герцена, адресований цій самій особі. Лист Костомарова ніби написаний із Лондону. Коли це правда, то напевне можна сказати, що М[икола] [Іванович] сопричислений буде до собору наших закордонних апостолів. Благослови його, Господи, на цій великій путі!
Від Варенцова зайшов я до нового знайомого, такого собі Петра Петровича Голіховського, милої, привітної людини. Він тут проїздом із Пітера до Єкатеринбургу. Він представив мене своїй ефектовній красуні-дружині. Це імпозантна брюнетка, родом молдованка, і такої жагуче-пристрасно електризуючої вроди, якої я ще з роду не зустрічав. Напрочуд огниста жінка!
П. П. Голіховський, між іншим, повідомив мене, що в Парижі повстав російський журнал під назвою «Посредник». Редактор Сазонов. Головна мета журналу – бути посередником між лондонськими періодичними виданнями Іскандера та російським урядом, а також виявляти підлоти «Пчелы», «Le Nord» і взагалі паскудні вчинки уряду. Прекрасний намір. Шкода, що це не в Брюсселі або не в Женеві. В Парижі якраз коронований Картуш по-дружньому уколошкає цю новонароджену дитину святої правди.
Від красуні Голіховської я зайшов до красуні Попової та й зостався в неї на обіді. Але цій красуні далеко до молдованки. Вона здалась мені солодкою, м’якою, розкішною, але далеко не такою повною життя красунею, як палка, огниста молдованка.
По обіді в Попових я зайшов до М. К. Якобі і познайомився у нього з якимсь симбірським паном Кіндяковим, родичем Тімашева, теперішнього начальника штабу корпусу жандармів. Тому що Кіндяков їде до Петербургу, я просив його довідатися від свого родича, чи довго ще протягнеться моє вигнання і чи можу я коли-небудь сподіватися повної свободи?
У Якобі ж таки я зустрівся й благоговійно познайомився з декабристом Іваном Олександровичем Анненковим, що вертається з Сибіру. Сивий, величавий, лагідний вигнанець у розмові своїй не показує й тіні злоби проти своїх жорстоких суддів; навіть добродушно кепкує з фаворитів коронованого фельдфебеля: Чернишова та Левашова, що головували в тодішньому верховному суді. Благоговію перед тобою, один із первозваних наших апостолів!
Говорили про Миколу Тургенева, що вернувся з вигнання, про його книгу; говорили про багато дечого та про багатьох і в першій годині ночі розійшлись, сказавши: «до побачення…»