Андрузький Георгій Львович

Георгій Львович Андрузький (26 травня (7 червня) 1827 р. – ? [після 1864 р.]) – український політичний мислитель і поет.

Георгій народився у с. (нині – Пирятинського району Полтавської обл.) в родині дрібного поміщика Льва Володимировича Андрузького та Ганни Яківни Андрузької (з Яблоновських). Основний масив наших знань про нього та його творчість походить з його слідчої справи у зв’язку з Кирило-Мефодіївським товариством, зокрема, з його автобіографії 1850 р.

В 1839 – 1845 рр. учився в 1-й Київській гімназії, а з 1845 р. – у Київському університеті.

2 квітня 1847 р. він був заарештований у Києві при поверненні з рідного села. 30 травня 1847 р. цар затвердив вирок Андрузькому: відправити на навчання до Казанського університету, віддати під суворий нагляд, після закінчення університету не допускати в Україну. Додатково йому було заборонено розповідати про справу, у якій його засуджено.

В грудні 1847 р. його було звільнено з Казанського університету через лихий стан здоров’я. Місцем служби йому було визначено м. Петрозаводськ (центр Олонецької губернії).

19 березня 1850 р. Андрузького було заарештовано вдруге. Під час обшуку в нього вилучили ще один проект конституції та багато інших творів. Цар 5 квітня наказав заслати Андрузького у Соловецький монастир на невизначений термін, аж до особливого наказу. У монастир Андрузького допровадили 23 травня 1850 р., і там він перебував до жовтня 1854 р., коли було наказано перевести його на службу до Архангельська.

Тільки 30 листопада 1856 року цар Олександр 2-й погодився звільнити Андрузького із заслання. Йому дозволено було служити в Полтаві під наглядом поліції. На початку січня 1864 р. у Петербурзі було дано дозвіл звільнити Андрузького від поліцейського нагляду. Подальша його доля невідома.

В своїх творах Андрузький виступає перш за все як політичний мислитель, автор конституційних проектів у республіканському дусі. Як поет Андрузький був автором романтичних поезій українською і російською мовами.

Шевченко і Андрузький

1. Вони були мало знайомі, як про це заявив сам Шевченко (21.04.1847 р.). У своєму свідченні з 17.05.1847 р. Андрузький взагалі не згадував про факт свого особистого знайомства з Шевченком, а зазначив тільки, що він дещо знав про Шевченка.

Тому всі розповіді Андрузького про Шевченка на допиті 14.04.1847 р. слід вважати поліцейськими фантазіями, які Шевченко рішуче відкинув під час очної ставки з Андрузьким.

2. Єдиний реальний факт їх контактів – це поезія Г. Л. Андрузького «», адресована Т. Г. Шевченку. Вона знаходилась серед інших паперів Шевченка, вилучених у нього при арешті, і мабуть була передана йому особисто Андрузьким.

З неї видно, що Андрузький дуже високо ставив Шевченка як поета.

3. Висловлене в літературі припущення про вплив Шевченка на поезію Андрузького не є самоочевидним. Воно потребує подальшого вивчення.

М. Ж., 1 липня 2016 р.