14

Тарас Шевченко

Трохи одпочила

Стара мати недобита.

Живущую силу

Сила ночі оживила.

Встала, походила

Коло замкнутої брами

Та щось шепотала.

Чи не кесаря святого

Нишком проклинала?

А може, й так. Тихесенько

До брами підкралась,

Послухала, усміхнулась

І щось прошептала,

Якесь слово. І нищечком

Коло брами сіла

Й зажурилась. Незабаром

Брама одчинилась.

І на возах, на колесницях

Із Колізея, із різниці,

Святиє вивезли тіла;

І повезли на Тібр. Тілами

Святих убитих годували

Для царського-таки стола

У Тібрі рибу. Встала мати,

Кругом оглянулась, взялась

За биту голову руками

І тихо, мовчки за возами

Марою чорною пішла

На Тібр. А скіфи сіроокі,

Погоничі, рабов раби,

Подумали – сестра Морока

Із пекла вийшла провожать

У пекло римлян. Поскидали

У воду трупи та й назад

І ти осталася одна

На березі. І ти дивилась,

Як розстилалися, стелились

Круги широкії над ним,

Над сином праведним твоїм!

Дивилась, поки не осталось

Живого сліду на воді.

І усміхнулася тойді,

І тяжко, страшно заридала,

І помолилась в перший раз

За нас розп’ятому. І спас

Тебе розп’ятий Син Марії.

І ти слова Його живії

В живую душу прийняла.

І на торжища і в чертоги

Живого істинного Бога

Ти слово правди понесла.

Примітки

Морок – міфологічний володар підземного царства; у «Більшій книжці» до цього імені подано примітку невідомою рукою – «Скифский Плутон»; у «Кобзарі» 1876 р., де текст опубліковано за автографом, подарованим Марку Вовчку, є примітка – «Скандинавський Плутон».

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 256 – 257 (канонічний текст).