Чорновий автограф

Тарас Шевченко

І козлоногий сивий Пан,

Веселий юник, і гетери,

Усі упали до землі

Перед святим, і повели

У катакомби на вечерю

І на молитву.

Плаче мати,

На шлях ідучи виглядати

Із гаю сина

І козлоногий сивий Пан,

І добрий син твій, і гетери,

Усі упали до землі

Перед святим, і повели

До себе в терми на вечерю

І в термах оргія. Горять

Чертоги пурпуром і златом,

І курять амфори. Дівчата,

Трохи не голі, і хлоп’ята

Перед Кіпридою стоять

І гімн співають. Уготован

Веселий пир. І полягли

На ложах гості. Регот! Гомін!

Гетери гостя привели

Сивобородого. І слово

Із уст апостола святого

Єлеєм-медом потекло.

І стихла оргія. А жриця

Кіприди, оргії цариця,

Поникла радостним челом

Перед апостолом. І встала,

І всі за нею повставали,

І за апостолом пішли

У катакомби. За собою

І причет весь свій повели,

І всіх гостей. І син твій, мати,

Пішов за ними, за святим,

Святим учителем своїм

А ти весела вийшла з хати

На шлях із гаю виглядати

Свого єдиного. Нема.

Уже й смеркає, вже й світає –

Твого єдиного немає,

Уже й не буде. Ти сама,

Сама помолишся Пенатам,

Сама вечерять сядеш в хаті…

Ні, не вечерять, а ридать,

Ридать і Бога проклинать,

І сивіть плачучи, і горе!

Умреш сама на самоті,

Як прокаженна!

На хресті

Стремглав повісили старого

Того апостола Петра.

А неофітів в Сіракузи

В кайданах одвезли. І син

Твоя єдиная дитина,

Твоя любов, твоє єдине,

Єдине сонце

Твоя любов, твоя єдина,

Єдина радость на землі,

Гниє в неволі! І не знаєш

Ідеш шукать його в Сибір,

Чи теє, в Скіфію… І ти…

І чи одна ти? Божа Мати!

І заступи вас і укрий!

Нема сім’ї, немає хати,

Немає брата, ні сестри,

Щоб незаплакані ходили,

Не катувалися в тюрмі

Або в далекій стороні,

В британських, галльських легіонах

Не муштровались! О Нероне!

Нероне лютий! Божий суд,

Правдивий, наглий, серед шляху

Тебе осудить. Припливуть

І прилетять зо всього світа

Святиє мученики. Діти

Святої волі. Круг одра,

Круг смертного твого предстануть

В кайданах. І… тебе простять.

Вони брати і християни,

А ти собака! Людоїд!

Деспот скажений!

Аж кишить

Невольника у Сіракузах

Все християне. А Медуза

В шинку з старцями п’яна спить.

От-от прокинеться… І потом,

І кров’ю вашою, деспоти,

Похмілля справить.

Скрізь шукала

Дитину мати. Не найшла

І в Сіракузи поплила.

І там уже його в кайданах

Найшла, сердешная, в тюрмі.

Не допустили й подивитись,

І мусила вона сидіть

Коло острога. Ждать, і ждать,

Як Бога з Раю

Як Бога в

Як Бога з неба виглядать,

Так того сина – аж поки-то

Його в кайданах поженуть

Мести бульвар

А в Римі свято.

Велике свято! Тиск народу,

Зо всього царства воєводи,

Преторіане, воєводи

Преторіане і сенат

Жерці і ліктори стоять

Круг Капітолія. І хором

Співають гімн і курять дим

І в Капітолію з собором

Іде сам кесар. Перед ним

Із бронзи литого Нерона,

Нерона-кесаря несуть […]

Примітки

Джерело тексту:

– уривок чорнового автографа (рядки 160–261) на окремому аркуші складеному вдвоє (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 29).