«Мала книжка»

Тарас Шевченко

Ми восени таки похожі

Хоч капельку на образ Божий,

Звичайне, що не всі, а так,

Хоч деякі.

Крутий байрак,

Неначе циган чорний, голий,

В діброві вбитий або спить.

А по долині, по роздоллі

У гай перекотиполе

Ягняточком собі біжить,

Біжить до річечки напитись,

А річечка мала взяла

Та в Дніпр широкий понесла.

А Дніпр широкий на край світа.

І жаль тобі її стане,

Малої билини.

Підеш собі зажурившись

Гаєм по долині,

Гай шепоче, гнуться лози

В яру при дорозі,

Думи серце осідають,

І капають сльози.

І хочеться сповідатись,

Серце розповити,

І хочеться… Боже милий!

Як хочеться жити,

На сім світі, і любитись

[Нрзб.] брата

На сім світі, і любитись,

І весь світ обняти!

Благо тобі, друже добрий,

Як є в тебе хата.

Благо тобі, як у хаті

Є з ким розмовляти.

Хоч дитина маленькая,

І те угадає

Твої думи веселії,

Сам Бог розмовляє

Немовлящими устами.

А ти, мій єдиний!

Одинокий, безталанний,

Друже на чужині,

Хто з тобою заговорить,

Хто розважить горе?

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 216–218).