«Хіба самому написать…»

Тарас Шевченко

Хіба самому написать

Таки посланіє до себе,

Та все дочиста розказать,

Усе, що треба, що й не треба.

А то не діждешся його,

Святої правди ні од кого.

Та й ждать не маю од кого.

Бо вже б, здавалося, пора:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо!

Без неї, може, обійдусь,

А ради жду собі, поради!

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, я не діждусь!

Мені, було, аж серце мліло,

Мій Боже милий! як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?..

Бо хоч зостаріюсь затого,

А ще не знаю, що роблю.

Пишу собі, щоб не міняти

Часа святого так на так,

Та іноді старий козак

Верзеться грішному, усатий,

З своєю волею мені

На чорнім вороні-коні!

А більш нічого я не знаю,

Хоч я за це і пропадаю

Тепер в далекій стороні.

Чи доля так оце зробила?

Чи мати Богу не молилась,

Як понесла мене? Що я –

Неначе лютая змія

Розтоптана в степу здихає,

Захода сонця дожидає.

Та смерть із степу виглядаю,

А за що, єй-богу, не знаю!

Аж до погибелі дійшов.

Нічого, друже, не журися!

Гарненько Богу помолися,

А на громаду хоч наплюй!

Вона – капуста головата.

А втім, як знаєш, пане-брате.

Не дурень, сам собі міркуй.

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 208 – 210).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 14 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка Раїмі у січні–квітні 1849 р., орієнтовно: січень – квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі, не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. – дня арешту поета. Під час переписування до «Малої книжки» поет правив рядки 6, 44, 47-50, 53, 57 [«Мала книжка»]. Згодом, найімовірніше 1857 року, наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко перекреслив увесь текст олівцем.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д, Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 580–581, де подано за «Малою книжкою».

Либонь уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря». – Йдеться про перше видання збірки творів поета – «Кобзар», випущене 18 квітня 1840 р.

Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене. – Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства «Напечатанные сочинения: Шевченки «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко», Костомарова «Украинские баллады» и «Ветка» було заборонено й вилучено з продажу [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814–1861. – К., 1982. – С. 135]. Це потягло за собою і заборону згадок про цих діячів та друку їхніх творів. Після того, як 21 червня 1847 р. газета «Санктпетербургские ведомости» вмістила оголошення про продаж у книгарні І. Т. Лисенкова «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків», міністр освіти С. С. Уваров на вимогу III відділу 5 липня 1847 р. заборонив вміщувати в газетах та журналах оголошення про твори Шевченка, Куліша, Костомарова [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. – С. 149].

Дулевина – добре гартована сталь.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 199 – 200 (канонічний текст), с. 462 (варіанти), с. 674 – 675 (примітки).