«Нащо мені женитися?…»

Тарас Шевченко

Нащо мені женитися?

Нащо мені братись?

Будуть з мене, молодого,

Голодний і голий,

Молодую волю.

Воно й правда. Що ж діяти?

Навчіть мене, люде,

Іти хіба до вас в найми?

Пасти, заганяти;

Не буду я в чужій хаті

А буду я красоватись

На конику вороному

Перед козаками.

Найду собі чорнобривку

В степу при долині –

Високую могилоньку

На тій Україні.

Загомонять самопали,

В новій хаті спати,

Не одну годину.

По всій Україні.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 250–251) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 124) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень – квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переніс вірш під № 5 у другому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 р., з невідомого ранішого автографа. Назву «Козацька доля» дописано над віршем олівцем пізніше рукою невідомої особи. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з багатьма змінами. При цьому він зробив виправлення в рядку 39.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» під назвою «Козацька доля» з незначними відхиленнями (в рядку 17 – «красуватись» замість «красоватись», в рядку 25 – «весіллє» замість «весілля») в альманасі «Хата» (СПб., 1860. – С. 79–80). Під текстом вірша дата: «1849. Над Аралом».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е, Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 449–450 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 222–223, де вірш передруковано з «Хати».

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Всі відзначені ним варіанти збігаються з текстом автографа в «Малій книжці», крім рядка 40 – «Славу України» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 13].

Відомі нам списки вірша «Не хочу я женитися…» походять від перших його публікацій: у збірках «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 340–341), «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеній 1863 р. А. І. Фесенком (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 28–28 звор.), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 6 звор. – 7), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 238–238 звор.), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 32–32 звор.) та ін.

Як і близький за темою вірш «Не хочу я женитися…», поезію написано в фольклорному дусі, її мотиви й образи мають численні паралелі в українських народних піснях та думах (дума про Федора Безродного, пісні «Бідна наша, бідна наша головонька…», «Ой кінь біжить, трава шумить…» та ін.).

Самопал – старовинна ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.

Гаківниця – довга і важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні в запорозьких козаків.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 185 – 186 (канонічний текст), с. 453 (варіанти), с. 667 – 668 (примітки).