8. Визволення з кріпацтва

Олександр Кониський

Почалася весна р. 1838, властиво наступив квітень: петербурзький негарний, непевний квітень! зранку туман; к обіду ясно, тепло, через годину вітер з моря, дощ, а вночі приморозок, а то й сніг. Така весна не могла не завдати Шевченкові ще більшої туги! вона нагадувала йому весну – розкіш на його любій Україні! нагадувала «садок вишневий коло хати»… нагадувала Україну, скуту і повиту кріпацтвом!… і ще більш гнобила його та надія – велика надія, що блисне на хвилину сяєвом зорі-волі і сховається, а замість неї стоїть страшною марюкою кріпацька неволя.

Отоді саме граф Вієльгорський піклувався укупі з Жуковським і Брюловим коло лотереї… Нарешті лотерея була розіграна, зібрані гроші, і за 2500 руб. Енгельгардт продав своє право на «ревизскую душу»! 2500 р. розбили кайдани кріпацтва, що сковували Шевченкові руки й голову… Тарасу Шевченку куплена була воля 22 квітня р. 1838!

Про оцю лотерею неоднакові у біографів звістки. Мартос і Петров кажуть, що «портрет Жуковського розіграно в лотерею між царською родиною» і що Шевченко паскудно за те віддячив (треба розуміти його поему «Сон»), а приятелі б то його «затаїли і дійсний факт і добродіїв викупу». [Вестник Юго-Западной России, 1863, ст. 37. Очерки из истории украинской липтературы – Петрова, Киев 1880, ст. 300]. А д. Чалий [Стор. 29]) додає, що

«хоча портрет Жуковського дійсно розіграно між царською родиною, але Шевченко не згадав про це в своїй автобіографії не з «чорної невдячності», як гадає Мартос, а єдине з скромності, не вважаючи за собою права говорити печатно про царські добродійства: одначе в розмовах приватних він не таївся з цим фактом».

В автобіографії Шевченко дійсно нічого про факт участі в лотереї царської родини не згадує; та тільки може, чи з тієї причини не згадує він, на яку вказує Чалий. Досі ніхто ще не подав нестеменно певних звісток про оту участь царської родини, як і про те, скільки зібрано грошей з тієї лотереї. Петров каже, що княжна Репніна повідала, що зібрано було 10 тисяч, це б то «стільки, скільки давав за Шевченка Енгельгардтові отой міфічний єнорал» [Петров, стор. 306]. Звістку цю буде певніш прирахувати до таких вигадок, як і той єнорал. Певне тільки те, що Енгельгардтові заплачено за визволення Шевченка 2500 рублів. А щодо участі царської родини в лотереї, так Шевченко не таїв її і де треба було до речі згадував про неї, як от на опиті р. 1847; але згадував, як про річ звичайну. Царська родина взяла білети на лотерею так само, як брали і люди приватні. Жодного добродійства Шевченко в тому не бачив і добродійство те в записках своїх називає «дурною байкою» [Записки або журнал Т. Г. Шевченка. Кобзар т. 3, стор. 17]. Доки не оголошено певних фактів про оту лотерею, мусимо няти віри більш Шевченку, ніж Мартосу і Петрову, бо дійсно не можемо зрозуміти якої-будь причини, щоб не давала Тарасові навіть самому перед собою признатися, що царська родина викупила його з кріпацтва!

І так Шевченко розкутий! Шевченко не кріпак! Шевченко на волі!

Як же він прийняв першу звістку про визволення?

Раз навесні сиджу я, – розповідав Сошенко Чалому, – та малюю; вікно було відчинене, аж ось плигає в вікно Тарас, перекидує мій малюнок «Луку євангеліста», кидається до мене на шию і гукає:

– Воля! воля!

– Чи не здурів оце ти, Тарасе ? – питаю я у його, а він все гукає:

– Воля! воля!

Нічого неправдоподібного тут нема. Одначе ж не можна пройти мовчки і повз те, що про це розповів Тарас в «Художнику» [Кобзар, т. 3].

Лотерею справили і заплатили Енгельгардтові гроші тоді саме, коли Тарас лежав у шпиталі. Про лотерею не відав і Сошенко. 22 квітня р. 1838 приходить до нього від Жуковського цидулка, щоб завтра він невідмінно прийшов до Брюлова, а в P. S. стояло: «Приведіть з собою і його», це б то Шевченка. Сошенко догадався, про що річ і кинувся до шпиталю порадувати Шевченка; але першим разом його туди не пустили; бо було ще вельми рано, а коли він, прийшовши другим разом, спитався поради лікаря, чи можна Шевченкові, що ще зовсім не видужав, розповісти про викуп його, так лікар відрадив, щоб радість не пошкодила одужанню Шевченка. Сошенко послухався і рушив до Брюлова. Коли прийшли сюди Вієльгорський і Жуковський – останній вийняв з кишені і дав йому згорнений в четверо аркуш паперу. То була «відпускна» (акт визволення на волю), видана Енгельгардтом і посвідчена підписами Жуковського, Брюлова і Вієльгорського. Сошенко побіжно перехрестився і тричи поцілував той акт!

Заким Іван Максимович дожидав видужання Тараса і мордувався нетерпелячкою порадувати його, вістка про визволення дійшла до Ширяєва, котрому сказав про це сам Енгельгардт, вимагаючи знівечення контракту. Ширяєв пішов до шпиталю і про все розповів Шевченкові. Другого дня приходить Сошенко провідати недужого Тараса. «Чи правда, що казав мені Ширяєв, що мене визволили, що…» – спитався Тарас і не договорив! ринули сльози і не дали говорити.

За кілько день Тарас вийшов з шпиталю на квартиру до Сошенка.

«Він був цілком щасливий. Радість його переходила в тиху радість, що усміхається… Брався до роботи; але робота не йшла! покладе він свій малюнок в портфель; звідтіль візьме відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує її і заплаче».

За кільки день після виходу з шпиталю, коли Шевченкові справили путящу одежину і коли акт визволення був вже затверджений урядом, так як про те прописано в законі, Сошенко пішов з Тарасом до Брюлова і з того дня, каже Тарас і в автобіографічному листі і в «Художнику» – я став ходити до Академії художеств і небавом зробився одним з люблених учнів – товаришів Брюлова [Кобзар 1876 т. 2 автобіографія; т. 3 «Художник»].

Бачимо, що з кріпацтва «двері на волю» відчинилися Шевченкові через 24 роки і два місяці без двох день з того часу, як його мати повила у Моринцях! З Моринець у Вільну, у Варшаву, у Петербург – от який довгий шлях мусив Тарас зміряти на своїм парубочім віку, доки вийшов на волю! А чи за оті трохи не дев’ять тисячів день кріпацтва, чи зазнав він хоч девять годин щасливих? Овва! сміливо можна сказати: ні! Такі люди як Шевченко в неволі не можуть бути щасливими. Щастя в неволі, коли й зазнають, так хиба тільки самі

Раби з кокардами на лобі.

Лакеї в золотій оздобі…

Кріпацтво не зламало великої душі і доброго серця Шевченка, але воно лишило і не могло не лишити свого сліду тяжкого. Як і в чому відбився цей слід, це ми побачимо далі.

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. – Львів: 1898 р., т. 1, с. 71 – 74.