Альбом
Тарас Шевченко
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ми вкупі гралися, росли
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та, мабуть, думали – колись
Та, може, думали – колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
І вже не сходились ніколи
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди – занесло
Уже на старість – у село,
У те село, у ту хатину,
Де мати в тяжкую годину
На світ Господній привела
На безталання понесла,
На безталання сповила
І яр, і верб[и]
І яр, і гребля, і тополі
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
В далекій каторжній неволі
І став, і гребля, і вітряк
З-за гаю крилами махає.
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою. По горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Старі батьки і матері
Мов у раю, мої старі
Хрести дубові посхилялись,
А деякі – то й поламались
Слова дощем позамивали[сь]
Дощем замилися слова
Не пишні [?], думаю, слова
– А що пак, брате, чи жива
Ота Оксана-удовівна
Ота Оксаночка чорнява,
Що з нами бігала гулять?
Еге, Оксана кучерява
– Еге, вдовівна кучерява,
Не знаю, як тобі й сказать.
Вона була помандрувала
За москалем, та знов верталась.
Така острижена прийшла
В старій шинелі, помарніла
В старій шинелі, та змарніла,
Либонь таки і одуріла –
Та знову десь собі пішла,
Казали, в Київ у черниці.
Сидить, було, та чепуриться,
Та «Отче наш» собі чита,
Як той школяр. Та розпліта
Неначе коси. У черниці,
Казали, в Чигирин пішла,
Та, думаю, таке ледащо
І там не [нрзб.]
І там не возьму[ть]
І там не треба. Так, нізащо,
Занапастилася, звелась
А що за дівчина була,
Так так що краля! І невбога,
Собі була – та талану
Г[оспо]дь не дав. –
А он черешня аж схилилась
А он черешня похилилась,
Така стара. Це сама та,
Що ми маленькими садили
Така стара. Це сама та,
Що ми над матір’ю садили
Це сама та, що ми садили,
Як мати вмерла. Це моя
Це сама та, що ми садили,
Як мати вмерла. Це моя,
А та, другая, що твоя,
Так та усохла – поливали
І гноєм корінь окладали,
Ні, таки всохла
Не помогло – таки засхла,
А вже чимала піднялась
А вже чимало піднялась.
Примітки
Джерело тексту:
– чорновий автограф в альбомі Шевченка 1846–1850 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 108, арк. 5 звор. – 6).