Автограф

Тарас Шевченко

Якби тобі довелося

В нас попанувати,

То знав би ти, пане-брате,

Як їх називати,

Отих твоїх безталанних

Дівчаток накритих.

А то верзеш біси зна що

Та й думаєш… Ми то!

Ми то людям покажемо

Оцих безталанних

Та навчимо шануватись

Паничів поганих!..

Шкода й праці! Поки села,

Поки пани в селах,

Будуть жити, гулятимуть

Будуть собі тинятися

Покритки веселі

По шиночках з москалями.

І не турбуйсь, брате! –

Нехай буде так, як буде…

А ще одну нате.

А все одну нате.

Оцю одну не покритку,

А так собі…

Дівчата на луці гребли,

А парубки копиці клали,

Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю верзли.

Звичайне, хлопці. А дівчата,

Мов ті сороки, цокотали

Та, знай, по воду учащали

У яр погуляти.

Найкраща з усього села

Давненько вже пішла,

Узявши глечик, та й немає,

А лановий і не шукає!

Мов і не бачить! Не новий!

Оцей поганий лановий,

Стара собака та ще й бита!

У балці стало щось кричать.

Побігли хлопці рятувать.

Аж там їх пан несамовитий

Дівчину мордує!

– Ґвалт, ратуйте! люде добрі! –

Ніхто не ратує!

Тілько хлопець. Перехрестивсь

Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу.

Застогнав поганий.

Та й опрігся! – Порадились,

Дали в город знати,

Суд наїхав… Поховали,

Попились завзято

Судовики. Закували

Хлопця молодого

Та в тюрму захвасували…

Та й більше нічого!

На верстовім шляху в полі

Корчма під вербою,

Ішов етап із городу

Та й став під корчмою

Одпочити в холодочку

Та води напитись,

Як-то дадуть! бо бува[є]

Далеко носити,

То й вибачить треба!

То й вибачить таки треба!

А тим часом стали

Коло корчми аж три тройки,

Дзвоники брязчали,

Грала музика троїста,

Люде гомоніли

Та весільної співали,

Бо було весілля.

Молодую везли в хутір

Та так опинились

Коло корчми. Коні бідні,

Бачте, потомились!

Он як хропуть! Що ж це сталось!

Плакать перестала

Молода їх? Вона того

В залізах пізнала,

Того хлопця молодого,

Що заколов пана.

Та й нікому й не сказала,

А придане п’яні

Не пізнали! – й не бачили,

Як перелякалась

Молода їх арестанта,

І як потім стала

Розмовлять з ним – і отдала

Перстень молодого

Рестантові! Не бачили

Придани нічого!

Це та сама молодая,

Що сей безталанний

Вирвав вилами у пана.

І несе кайдани,

У Сибір несе за неї…

Якби хоч любились?

То й не жаль було б сіроми.

А то так случилось,

Просто з запалу та й годі…

Молодії сіли

Та й поїхали додому,

І етап в дорогу

Забрязкотав кайданами,

Помолившись Богу

За молоду, бо молода

Всіх почастувала.

Приїхали. – Заспівали

Та затанцювали

До вечера, а ввечері

Молоду шукали!

Та не найшли, не дознались,

Де вона поділась!

І сльозами умилося

Веселе весілля!

Молодий той у коморі

Сам собі ночує,

А молода за етапом

У Сибір мандрує!

Примітки

Текст автографа в «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 255–259).

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 454 – 457 (варіанти).