29 листопада
Тарас Шевченко
Сьогодні вранці, дожидаючи поліційного мастака, написав я М. Лазаревському листа і про фатальну ніч повторив йому ту саму вигадку, що й В. І. Далеві. Одна брехня тягне за собою другу; це звичайна річ.
Десь коло першої години з’явився до мене мастак; я розповів йому, в чому справа, і обіцяв за роботу 25 карбованців. Та ба! при всіх його зусиллях – жадних наслідків: що з воза впало, те пропало. Значить, про цю паскудну анекдоту нема чого й думати. Я так і зробив. Пішов до Шрейдерса обідати і знов з досади трохи не нализався. По обіді зайшов до тієї самої лукавої мадам Гільде (яка християнська незлобивість!), відпочив трохи, в її чарівній сім’ї та в сьомій годині вечора пішов до князя Голіцина. В Голіцина зустрів я левів тутешньої сцени, акторів Климовського та Владимирова. Балакуни і, мабуть, славні хлопці.
Князь прочитав нам своє «Впечатление после боя». Не надто добре «впечатление». Після «впечатления» знялась мова про переклади Курочкіна з Беранже. І я прочитав їм на пам’ять не переклад, а [його] власний твір. А щоб не забути цього прекрасного твору, я вписую його до свого журналу:
Как в наши лучшие года
Мы пролетаем без участья
Помимо истинного счастья!
Мы молоды, душа горда…
Как в нас заносчивости много!
Пред нами светлая дорога,
Проходять лучшие года.
Проходять лучшие года,
Мы все идем дорогой ложной,
Вслед за мечтою невозможной
Идем неведомо куда,
Но вот овраг, – вот мы споткнулись…
Кругом стемнело… оглянулись –
Нигде ни звука, ни следа.
Нигде ни звука, ни следа,
Ни светлых дней, ни сожаленья,
На сердце тяжесть оскорбленья
И одиночество стыда.
Для утомительной дороги
Нет силы, подкосились ноги,
Погасла дальняя звезда.
Погасла дальняя звезда!
Пора, пора душой смириться!
Над жизнью нечего глумиться,
Отведав горького плода;
Или с бессильем старой девы
Твердить упорно: где вы, где вы,
Вотще минувшие года!
Вотще минувшие года
Не лучше ль справить честной тризной!
Не оскверним же укоризной
Господний мир – и никогда
С бессильной злобой оскорбленных,
Не осмеем четы влюбленных,
Влюбленных в лучшие года.
В. Курочкин.