29 листопада

Тарас Шевченко

Сьогодні вранці, дожидаючи поліційного мастака, написав я М. Лазаревському листа і про фатальну ніч повторив йому ту саму вигадку, що й В. І. Далеві. Одна брехня тягне за собою другу; це звичайна річ.

Десь коло першої години з’явився до мене мастак; я розповів йому, в чому справа, і обіцяв за роботу 25 карбованців. Та ба! при всіх його зусиллях – жадних наслідків: що з воза впало, те пропало. Значить, про цю паскудну анекдоту нема чого й думати. Я так і зробив. Пішов до Шрейдерса обідати і знов з досади трохи не нализався. По обіді зайшов до тієї самої лукавої мадам Гільде (яка християнська незлобивість!), відпочив трохи, в її чарівній сім’ї та в сьомій годині вечора пішов до князя Голіцина. В Голіцина зустрів я левів тутешньої сцени, акторів Климовського та Владимирова. Балакуни і, мабуть, славні хлопці.

Князь прочитав нам своє «Впечатление после боя». Не надто добре «впечатление». Після «впечатления» знялась мова про переклади Курочкіна з Беранже. І я прочитав їм на пам’ять не переклад, а [його] власний твір. А щоб не забути цього прекрасного твору, я вписую його до свого журналу:

Как в наши лучшие года

Мы пролетаем без участья

Помимо истинного счастья!

Мы молоды, душа горда…

Как в нас заносчивости много!

Пред нами светлая дорога,

Проходять лучшие года.

Проходять лучшие года,

Мы все идем дорогой ложной,

Вслед за мечтою невозможной

Идем неведомо куда,

Но вот овраг, – вот мы споткнулись…

Кругом стемнело… оглянулись –

Нигде ни звука, ни следа.

Нигде ни звука, ни следа,

Ни светлых дней, ни сожаленья,

На сердце тяжесть оскорбленья

И одиночество стыда.

Для утомительной дороги

Нет силы, подкосились ноги,

Погасла дальняя звезда.

Погасла дальняя звезда!

Пора, пора душой смириться!

Над жизнью нечего глумиться,

Отведав горького плода;

Или с бессильем старой девы

Твердить упорно: где вы, где вы,

Вотще минувшие года!

Вотще минувшие года

Не лучше ль справить честной тризной!

Не оскверним же укоризной

Господний мир – и никогда

С бессильной злобой оскорбленных,

Не осмеем четы влюбленных,

Влюбленных в лучшие года.

В. Курочкин.