№ 491 Думка
Г. Л. Андрузький
[…] [709] У звірюки нора є,
У пташечки гніздо,
А у мене нічого,
Опріч мене самого.
Глянь на боже небо,
Як сонечко сіяє.
Під хмарою високою
Пташечка літає.
І весела слободка
На мир поглядає,
Аж земля оживає.
Водиця журчить.
І діточки гуляються,
Старії втішаються,
Весна веселить.
Тую радість високую,
Душа розуміє
Й рада б нею поділитись,
Та як не уміє.
Один тільки душу чує,
І усе той чує
І як молиться людина
І […] [Два слова не прочитано]
І як б’ється щире серце,
Й билинка росте.
Оттой тільки мою душу
Почує, пійме.
Г. Андрузський
Ч. VIII, арк. 62 зв. – 63. Автограф.
Примітки
709. Пропущена частина вірша повторює вірш під № 480.
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 486.