Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 22 1846 р. – 1847 р., не пізніше лютого. – Чорнові записи П. О. Куліша

«Астрология» Бредова

Адреса:

Федор Христианович Гренберг, управляющий в Межириче. Писать в Канев.

Владимир Петрович Коссов. В Невель, Витебской губ.

Григорий Николаевич Частаховский [129]. По 19 линии, в казармах лейб-гвардии Финляндского полка. Ученик натурного класса Академии художеств.

Ивану Григорьевичу Кульжинскому [130], директору Закавказских училищ в Тифлисе.

Николаю Никифоровичу Мурзакевичу [131], проф. Одесского лицея.

Семен Лукъянович Милютинович [132] в Белграде.

Григорий Иванович Петров, селитренного дела мастер в Шостенском пороховом заводе.

Вернадский. На Васильевском острове, во второй линии, на углу среднего проспекта, в доме Дитрикса, под № 4.

Григорий Васильевич Александренко, отставной подпоручик в Смоленске.

Александр Михайлович Маркович [133] в 5 верстах от Глухова. На станции узнать, дома ли. Там и лошадей дают.

Павел Николаевич Фусс [134], непременный секретарь Академии наук [135].

О Мицкевиче в Париже узнать в польской лавке, которая близ русской посольской церкви.

Theodore Tchijoff. «Rome. All’antico caffé greco»

Обещано списаться и свидеться с ним.

В Варшаве Петр Николаевич Очкин, товарищ министра финансов (Чижов к нему напишет).

В Юхнов ехать из Воронежа прямо. От горы Пироговской взять налево. [137]

В письме от 21 августа я обещал Грабовскому написать из Киева или из Варшавы о его Тайкурах.

«Друг матерей» Грума – 1 руб. 50 коп. серебром,

«Советы матерям о физическом воспитании детей» Гуфланда, перевод. Ф. О. Т. – 50 коп.

В Нов город – Сиверске, в Троицкой церкви, Покорений портрет [138].

В Кракове дешево можно сшить платье, а белье – в Берлине, но еще дешевле в Дрездене.

В Берлине в журнале «Abeille» [139] узнать адрес проф. Duvivier, y которого можно жить и учиться по-английски. Учитель Май. Жена зна[…] [140]

Анатомия и физиология человека и животных. Жемчужина – цена 10 руб. серебром. [141]

Отправленные к Грабовскому листы перевода «Пана Каневского» оканчиваются описанием его любовницы, именно следующими словами: «гордость и смелость делали ее настоящею Роксоланою [142], и не удивительно, что она была […]».

Перевод «Киевских богомольцев [143] напечатан: в венском журнале «Allgemeine Teatralzeitung» [144]. 1846.

«Взгляд на русские сказки и песни» Цертелева [145].

В Оксфорде Эфиопская рукопись сходная с глаголитскими письменами [146].

В Пресбурге отличный славянист словак Штур.

В Вене в славянской кофейне спросить Теребельского, с которым познакомиться [147].

В Венеции у кобеняках ходят. Капитан Дмитриевич. Спросить в Caffé militarei [148].

В Берлине учитель Ман дает уроки английского языка по 20 прусских грошей Franjösishe Straße [149].

В Москве: «Историю Руссов» [150] послать Виктору Белозерскому [151].

В Париже секретарь посольства, сын Петра Ивановича Балабина.

Из Киева послать Николаевскому [152] летописи. Адрес: Его в. Никол….

В Туле Костя Кривоногов [153]

Владимиру Петровичу Коссову писать в Невель Витебской губ.

Его высокоблагородию Федору Дмитриевичу Серанину для передачи Василию Пантелеймоновичу Визерскому, в Петербурге близ Обуховского моста в собственной гостинице (Визерский обещал составить записку о мониальных магазинах).

В Лемберге, по словам Головинского, самая лучшая славянская библиотека, собранная Оссолинским [154]. Есть письмо у меня для входа в нее к князю Любомирскому [155] от ксендза Головинского.

В Варшаве познакомиться с Кухарским, автором путешествия по славянским землям [157].

В Киеве пересмотреть «Журнал министерства народного просвещения».

В Богемии купить по просьбе Павла Петровича Максимовича простой стакан самого чистого богемского стекла.

Из Киева написать к Вернадскому, получит ли Рогович [159] место в Киевском университете.

Из Киева написать к Павлу Максимовичу об 1 экземпляре для Савича [160].

Chrszczaszch brzmi w trzcinie i mnie w ten czas dźwięk mowy rodzinnej ocuci.

В Варшаве убедить Стороженко [162] послать Бодянскому список реестра Козаков Богдана Хмельницкого [163]

Из Киева написать к Китченку о портрете Александра Ригельмана [164] в 20 верстах от Чернигова, в деревне Андреевке (не тот, что в церкви, а в доме).

Арсеньевичу Коровкину, для передачи Сергею Александровичу Никол […], в Углич [165].

Павлу Иосифу Шафарику в Прагу для передачи такому-то.

Галагану Григорию Павловичу [167] писать в Москву, на Тверской, в Леонтиевский переулок в доме Андреевского.

В Киеве попросить о переводе брата Бодянского [168] поближе к Лохвице

В Варшаве сказать Петру Павловичу Дубровскому [169], что перевод его напечатан в № 1 «Чтений в Обществе истории и древностей российских» второго году. Экземпляров его мимо таможни послать в Варшаву нельзя, а через таможню общество не может. Что с ними делать?

В Киеве спросить у молодого Ригельмана о 1, 2, 3 и 4 № первого года «Чтений», посланных по его требованию Судьенку [171], где они?

В Киеве узнать от Костомарова о Сементовском [172] и написать к Бодянскому. Написать также и о Явтухе Горемыхе [173].

Се строк мой, его же извомих, возлюбленный мой, пан же благоволи душа моя; положу дух мой на нем, и суд языком возвестит (Мефодий, XII, 18).

Письма:

К П. А. Плетневу І, 10 декабря из Москвы; II, 17 декабря из Борзны; III, декабря 26, Киев; IV, декабря 29, Киев; V, генваря 4, Киев (о Гулаке); VI, генваря 10, Борзна; VII, 14 января, Борзна: VIII, февраля 4; IX, февраля 7; X, февраля 17; XI, февраля 25; XII февраля 27; XIII, марта 6 (18) описание Новоград-Волынска, Корца и Оф.

К А. О. Ишимовой І, 16 декабря, из Борзны.

К П. П. Максимовичу I, 18 декабря из Борзны, тут же и к его жене; II, 16 генваря.

К О. П. Плетневой I…; II, 29 января; III, марта 30 (18).

К П. А. Плетневу XIV, марта 30 (18).

В Петербургской Академии художеств [174] на портрете Мазепы сзади написано: «Напольный гетман». Следовательно, это не портрет Мазепы. Он привезен из Варшавы, говорил Н. Д. Белозерский.

Из Киева написать к Бодянскому о Конисском [175] и народописании.

В Киеве у М. Максимовича взять сравнения [176].

При свидании спросить у Ригельмана о 1, 2, 3 и 4 № «Чтений» первого года, посланных Судьенку по его требованию. Где они?

О Сементовском и Явтухе.

В Варшаве Бодянский советовал познакомиться с начальником Главного коронного архива Бентковским [177], потом с Мациевским [178], Бандтке [179], Линде [180], Балинским [181], Евецким Орестом [182] и Федором [183]; у Кухарского, по его словам, ничего не добьешься – мертвый человек [184].

В Бреславле профессор славянской литературы в университете (говорит по-русски) прекрасный человек.

Там же знаменитый физиолог Пуркине [185], которого немцы зовут Буркинье.

Но кратчайшая дорога в Прагу на Ольмюнц.

У Голомуци (Ольмюци) проф. чешской словесности Шембера [186].

У Празе остановиться в гостинице Платанз.

Выписать для Чуйкевича Смарагдова [187] «Сократову историю» – 11 экземпляров [188].

К Бодянскому писать: 1) О народописании и карте для Н. Д. Белозерского; 2) О брате его; 3) О 5, 6 и 7 № «Чтений» для Костомарова; 4) «Историю Конисского» для Виктора Белозерского.

Для Гукова руководство по ботанике; для Чуйкевича – Задеку, и для Н. Д. Белозерского – народописание Конисского и карты.

Адреса:

В Глухов отставному штабс-капитану Николаю Семеновичу Гукову.

Фаддею Илларионовичу Ладе-Заблоцкому, управляющему соляными копями в Кульпах. Через Тифлис и Эревань в Кульпы, Армянской области.

Костомаров в Рейтарской ул. за Георгиевской церковью, в доме Клименовой.

Григорию Павловичу Галагану, в Москве, на Тверской, в Леонтиевском переулке, в доме Андреевского.

Заставить Бодянского писать к Плетневу о Лоренце [189].

В Познани доставить от Свидзинского, [190] «Историю Киевской академии» Лукашевичу [191], библиотекарю Рачинского библиотеки [192]. Он имеет историю школ.

Н. Д. Белозерскому – песни люду галицинского, современные.

В Познани св. Лукашевич занимается (1843, Денница) историею реформации на Подоле, Волыни, Украине и в Малой Польше. Много неизвестных еще материалов.

К половине мая следует послать денег куме и крестнице.

Для Гриши: 1) Пространная грамматика Востокова [193], 2) Атлас исторический и географический.

В Варшаве отыскать педагога Ивана Николаевича Соколова и поклониться от Николая Даниловича Белозерского, не отзовется ли?

В Киеве ствердить:

Вертикальное письмо на бумаге в 2 руб. серебром. Во всем, что вы учините, спорить и прекословить не буду.

В Новгород-Сиверск писать к Грендковскому о занятии с Гришею французским языком.

Для M. 8 иконок в 50 коп. серебром.

Для H. Д. Белозерского «Краледворскую рукопись». 1) Рукопись в Праге напечатана при «Известиях российской академии» (1820); 2) Брошюра о Чернигове.

Быть два раза у отца Павла Петровича Максимовича.

К Свидзинскому о Ерличе.

Писать Галагану о высылке Китчену 2 экземпляров в переплете [195].

Из-за границы послать Ладе-Заблоцкому весь журнал Юрдана и Фирдожи с переводом английским или французским, а если нет, то и с немецким. Он просит прислать это за деньги.

В Варшаве, познакомившись с Петром Добровским, припомнить ему о Ладе-Заблоцком и его московской дружбе. Благодарить за справедливый отзыв о Ладе-Заблоцком в «Москвитянине». Не сообщит ли он ему своего адреса?

Литову прислать 25 экземпляров «Летописи Самовидца» [196].

Для Н. Д. Белозерского, Вацлава з Олеска, у которого взять Лоренца, для Гриши книгу его[…] [197] послать [198].

Адреса:

Иван Филіпович Хил[ь]чевский. Подольской губ., Проскуровского уезда в м. Черный Остров.

Осипу Михайловичу Гладкому Таврической губ. в г. Бердянск, а оттуда в Петровскую крепость.

Андрею Ивановичу Пустовойту, Волынской губ., Староконстантиновского уезда в м. Волочиск.

Ивану Васильевичу Росковшенку, инспектору гимназии, в Тифлис.

Якову Ивановичу Бередникову [199], в С.-Петербург на Фонтанке, вправо от Гороховской ул. в доме Кондаурова.

Гр. Сергей Семенович Уваров.

Кн. Платон Александрович Ширинский-Шихматов [200].

Отцу Симеону Левицкому, священнику м. Стеблева, в Богуслав Киевской губ.

Отставному штабс-капитану Николаю Семеновичу Гукову, в Глухов.

Фаддею Ил[л]арионовичу Ладе-Заблоцкому, управляющему соляными копями в Кульпах. Через Тифлис и Эревань в Кульпы Армянской области.

Н. И. Костомарову, на старом Киеве, в Рейтерской ул., в доме Клименовой.

Григорию Павловичу Галагану, в Москве, на Тверской, в Леонтиевском переулке, в доме Андреевского.

Федору Христиановичу Гренбергу, в Каневе, а оттуда в м. Межирич.

Ивану Григорьевичу Кульжинскому, директору Закавказских училищ, в Тифлисе.

Николаю Никифоровичу]Мурзакевичу, проф. Одесского лицея.

Павлу Николаевичу Фусс, непременному секретарю Академии наук.

Theodor Tchijoff. «Rome allântico caffé grece.

Обещано списаться и свидеться.

Андрею Николаевичу Гороновичу у Семеновского мосту, по Гороховской ул. в доме Домонтовичевой или в Академии.

Николай Аркадиевич Ригельман, в Чернигове.

Вячеслав Вячеславич Мациевский, в Варшаве, на Электронной ул. за коморою, № […].

Петр Павлович Дубровский, в Варшаве, в цензурный комитет.

Микуцкий на Крак. прес, у купца Истомина, дом Резлера, книжный магазин.

Сам живет в ulice Długiej, № 581. Miss Andrus: London 2, Queens Square Place st. James – Park – А.

на даче, куда отправилась по английскому обыкновению в декабре месяце, ответ Lee House, congleton, Chashire.

Писать:

К Н. Д. Белозерскому: Соколов умер [205].

К Сердюкову: о заглавии одного списка Самовидца, Свидзинскому. “Бодянский не согласился взять экземпляров «Летописи Самовидца».

К Н. Д. Белозерскому. Распечатать пакет под № 8 и переписать «Пана Каневского».

К Марковичу. Материалы для украинской географии.

Ч. V, арк. 50 – 53 зв. Автограф.


Примітки

129. Честахівський Григорій Миколайович (1820 – 1893) – художник. Народився на Херсонщині. Вчився в Академії художеств. 1855 p. дістав знання художника. З Т. Г. Шевченком познайомився після повернення останнього з заслання і часто в нього бував, коли той жив у приміщенні академії. Після смерті поета Г. Честахівський супроводжував його прах на Україну, був ініціатором поховання на Чернечій горі біля Канева, дбав про впорядкування могили. За зв’язки з селянами, читання їм творів Т. Г. Шевченка та іншої літератури поліція змусила Честахівського залишити Україну й повернутися до Петербурга.

130. Кульжинський Іван Григорович (1803 – 1884) – російський письменник та етнограф. Автор «Курсу загальної історії» (3 т., Спб., 1859), «Історії Польщі» (1864), а також оповідань, романів і повістей, які друкувалися в «Дамском журнале», «Украинском журнале», «Московском вестнике» та ін.

131. Мурзакевич Микола Никифорович (1806 – 1883) – історик та археолог. Учився в Смоленській духовній семінарії і Московському університеті. Після закінчення університету був професором, а потім директором Рішельєвського ліцею в Одесі. Вивчав історію, археологію та етнографію півдня України. Засновник Одеського товариства історії і старожитностей. Був його секретарем і віце-президентом. Мурзакевич автор понад 130 статей з історії, археології та нумізматики.

132. Мілютинович Семен Лук’янович (1791 – 1848) – сербський поет, зачинатель нової сербської літератури. Автор історії Сербії 1389 – 1815 pp. (1837). 1815 p. брав участь у підготовці повстання в Боснії.

133. Маркович Олександр Михайлович (1790 – 1865) – український дворянський історик та етнограф. Народився в с. Сварковому на Чернігівщині. Закінчив Харківський університет. Автор незакінченого і неопублікованого «Опису Малоросії».

134. Фусс Павло Миколайович (1797 – 1855) – російський математик. З 1818 р. – ад’юнкт. 1823 p. – екстраординарний, а з 1826 р. – ординарний академік Петербурзької академії. 1826 р. став неодмінним секретарем академії, замінивши на цьому посту свого батька, також математика, Миколу Івановича Фусса (1755 – 1826).

135. Текст від слова «Адреса» до слів «Академия наук» перекреслено вертикальними лініями.

137. Текст від слів «в Юхнов» до слів «взять налево» перекреслено вертикальними лініями.

138. Текст від слів «Друг матерей» до слова «портрет» перекреслено вертикальними лініями.

139. «Abeille» – «L’Abeille», Revue hebdomadaire, journal général des science, de la littérature et des arts. Rédacteur en chef : Prof. Duvivier. 1846 – Berlin. «Бджола» – щотижневий загальнонауковий, літературний і мистецький журнал. Редактор і керівник (видавець) – проф. Дювів’є (1846, Берлін). 1847 р. виходив під назвою «Journal Français de Berlin» – «Французька газета в Берліні». 1848 р. вона називалась «Le Courrier de Berlin» – «Кур’єр Берлінський». Її редактором був Жюль Мельє.

140. Одне слово не прочитано.

141. Текст від слів «В Берлине» до слів «10 руб. серебром» перекреслено вертикальними лініями.

142. Роксолана – Лісовська Настя (1505 – 1561). Народилася в м. Рогатині на Івано-Франківщині. 1520 р. під час нападу на Рогатин кримські татари захопили її в полон і продали в султанський гарем. Ставши дружиною султана Сулеймана І, вона відігравала значну роль у політичному житті Туреччини 20 – 50-х років XVI ст.

143. «Киевские богомольцы» – «Киевские богомольцы в XVII столетии» (глава из романа «Черная рада» (Современник. – Т. XLI, 1846, кн. 1, с. 62 – 121; кн. 2, с. 177 – 225; кн. 3, с. 297 – 343).

144. «Allgemeine Teatralzeitung» – Allgemeine Theater-Zeitung» («Загальна театральна газета»), видавалася у Відні з 1808 р.

145. Цертелев (Церетелі) Микола Андрійович (1790 – 1869) – український та російський фольклорист, перший видавець української народної поезії. Народився у м. Хоролі на Полтавщині в сім’ї грузинського князя. Закінчив Московський університет. Працював інспектором Полтавського інституту шляхетних дівчат, помічником попечителя Харківського учбового округу. Листувався з Т. Г. Шевченком. Праця «Погляд на старовинні російські казки та пісні» була надрукована в журналі «Сын отечества», 1820, ч. 59 – 60. Текст «Взгляд на русские сказки и песни Цертелева» перекреслено вертикальними лініями.

146. Проти цього запису вертикально написано: Вернадский.

147. Проти останніх двох записів вертикально написано: Чижов.

148. Caffé militarei – військова кав’ярня (італ.). Між рядками іншим чорнилом написано: «Употребляется буква «щ». Проти цього абзаца вертикально написано: говорит Чижов.

149. Franzosische straße – французька вулиця (нім.). Проти цього абзаца написано: Вернадский.

150. «Історія Русів» – історичний твір невідомого автора, на початку XIX ст. поширювався в рукописах. Надрукований О. Бодянським 1846 р. В «Історії Русів» подаються події з історії України від давніх часів до 1769 р.

151. Цей абзац перекреслено вертикальними лініями.

152. Ніколаєвський – очевидно, Павло Федорович Ніколаєвський – екстраординарний професор російської церковної історії в Петербурзькій духовній академії, автор праці «Киево-Печерский мир в древней России» («Христианское чтение», 1876).

153. Останні два абзаци перекреслені: перший – вертикальними лініями, другий – горизонтальною лінією.

154. Бібліотека Оссолінських (Оссолінеум, Львівський інститут Оссолінських) – культурно-освітня установа у Львові, заснована 1817 р. графом Юзефом-Максиміліаном Оссолінським (1748 – 1826), польським бібліографом та істориком. У складі Оссолінеума було два основні відділи – бібліотека і музей. 1823 р. з інститутом злився музей ім. Любомирських. – Док. №22.

155. Князь Юрій Любомирський (1817 – 1872) – попечитель та організатор Львівського інституту Оссолінських. Видав «Zbiór ustaw i dokumentów, tyczących się zakładu imienia Ossolińskich» (Львів, 1851). Автор досліджень про фінанси, промисли, торгівлю і податкову систему в давній Польщі.

157. Цей абзац перекреслено вертикальними лініями.

159. Рогович Опанас Семенович (1812 – 1878) – український ботанік і палеонтолог. Народився на хуторі Роговлі Стародубського повіту на Чернігівщині. 1837 р. закінчив Київський університет. З 1843 р. ад’юнкт, а 1853 – 1868 pp. – професор ботаніки Київського університету.

160. Останні два абзаци закреслено вертикальними лініями.

162. Стороженко Олекса Петрович (1805 – 1874) – український письменник. Учився в Харківському пансіоні для дворянських дітей (1821 – 1823), служив у війську (1824 – 1850), а потім до 1868 р. був при різних генерал-губернаторах слідчим у кримінальних справах. Спочатку писав твори російською мовою, друкуючи їх у «Северной пчеле» і «Библиотеке для чтения», а з відкриттям «Основи» став и співробітником і почав писати українською мовою. 1863 р. видав «Українські оповідання» у двох томах.

163. Реєстр козаків Богдана Хмельницького – йдеться про реєстр Війська Запорізького 1649 р. Цей реєстр, на відміну від попередніх, які складалися на 6 або на 12 тис. чоловік, включав 40 тис. козаків. Він виник у переломний період історії українського народу, яким стала Визвольна війна 1648 – 1654 pp. Дає багато відомостей для вивчення і розкриття характеру цієї війни. Реєстр опубліковано О. Бодянським у «Чтениях Московского общества истории и древностей российских», 1874, кн. 2 і З, а також окремою книжкою в Москві 1875 р. під назвою «Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора».

164. Рігельман Олександр Іванович (1720 – 1789) – історик, військовий інженер, топограф, генерал-майор. 1738 р. закінчив Петербурзький шляхетський корпус.

1741 – 1743 pp., внаслідок встановлення російсько-турецького кордону, був на Запоріжжі. Брав участь у російсько-турецьких війнах 1735 – 1739, 1768 – 1774 pp. та в будівництві укріплених ліній у Південній Україні. Після відставки 1782 р. оселився в с. Андріївці на Чернігівщині, де 1785 – 1786 pp. написав «Літописне повіствування про Малу Росію, її народ і козаків…» («Чтения в Обществе истории и древностей российских», 1847, № 5 – 9) та ін.

165. Останні два абзаци – перекреслено вертикальними лініями.

167. Галаган Григорій Павлович (1819 – 1888) – український поміщик. Займав ряд відповідальних урядових посад. Видавав 1857 р. збірку «Южноруські пісні з голосами». 1871 р. заснував у Києві закритий учбовий заклад – Колегію Павла Галагана.

168. Бодянський (брат), а може йдеться про Бодянського Павла Ілліча (1809 – 1867) – українського літературознавця, історика й етнографа. Народився у м. Прилуках.

169. Дубровський Петро Павлович (1812 – 1882) – славіст. Освіту одержав у Ніжинському ліцеї князя Безбородька та Московському університеті. Працював учителем російської мови у Варшаві, а потім професором польської мови у Головному педагогічному інституті. Був экстраординарном академіком Академії наук. Праці друкував у виданнях: «Московский наблюдатель», «Литературная газета», «Biblioteka Warszawska» та ін. 1841 p. у Варшаві видав окремою книжкою «Przegląd literatury rossyjskiej z roku, 1838, 1839, 1840». 1842 – 1843 pp. видав російською і польською мовами журнал «Денница».

171. Судієнко Михайло Йосипович (бл. 1803 – 1874) – український археограф. Після закінчення пажеського корпусу 1824 – 1829 pp. теж бував на військовій службі. Потім повітовим предводителем дворянства, попечителем новгород-сіверської, чернігівської і білоцерківської гімназій. 1848 – 1857 pp. – голова Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Видав «Матеріали для вітчизняної історії» (у 2 т. – К., 1853, 1855) та ін.

172. Сементовський – йдеться про одного з трьох братів Сементовських: 1) Сементовський Микола Максимович (1819 – 1879) – письменник. Закінчив Ніжинський ліцей. Автор творів «Нищий» (1843), «Баронесса Фласберг» (1848), «Потьомкін» (1851), «Київ та його визначні місця» (1852), «Запорізький рукопис про клади» (1856) та ін. 2) Сементовський Костянтин Максимович (1823 – 1902) – український етнограф, фольклорист, критик (див. також т. 1, ч. III, прим. № 156). 3) Сементовський Олександр Максимович – письменник. Після закінчення Ніжинського ліцею був на військовій службі, а потім лісничим у Київській губернії. Автор праць з сільського і лісового господарства, а також «Історії міста Кам’янця-Подільського» (1865), «Устрої Почаївської лаври» та ін.

173. Останні п’ять абзаців перекреслено вертикальними лініями.

174. Академія художеств організована в Петербурзі 17 листопада 1757 р. під назвою «Академия трех знатнейших художеств». Вона готувала скульпторів, художників, архітекторів. 1764 р. перетворена на «Российскую императорскую академию художеств», яка спрямовувала художнє життя країни, розподіляла державні замовлення і присуджувала звання.

175. Кониський Георгій (1717 – 1795) – український письменник, церковний і культурний діяч. Народився в Ніжині. Закінчивши Київську академію, з 1745 р. був у ній викладачем, 1751 – ректором. З 1755 p. – білоруський архієпископ. Боровся проти Ватікану та унії. Г. О. Кониський автор трагікомедії «Воскресіння мертвих» та інших творів. Йому приписувалось авторство «Історії Русів».

176. Останні два абзаци закреслено вертикальними лініями.

177. Бентковський Фелікс (1781 – 1852) – польський історик і письменник. Спочатку працював учителем польської мови і літератури в Галле, а потім у Варшаві. 1818 – 1832 pp. – професор загальної історії Варшавського університету. З 1833 – директор нумізматичного кабінету, а 1838 – 1852 pp. – начальник Головного архіву. Автор «Вступу до історії», праць з історії книгодрукування в Польщі». 1815 – 1822 pp. редагував журнал «Pamiętnik Warszawski».

178. Йдеться про Мацейовського Вацлава-Олександра.

179. Бандтке (Стенжинський) Ян-Вінцент (1783 – 1846) – польський історик права. Після закінчення юридичного факультету в Галле викладав там польську мову. З 1806 р. працював у Варшаві на різних адміністративних посадах. Після створення в 1816 р. Варшавського університету – професор права.

180. Лінде Самуїл Богуміл (1771 – 1847) – польський учений-філолог, почесний член Петербурзької Академії наук та кількох зарубіжних академій. Народився в Торуні. З 1804 р. – директор Варшавського ліцею, потім генеральний директор народної освіти. С. Лінде – автор «Словника польської мови» (у 6-ти т., 1807 – 1814). Йому належать також «Правила етимології, пристосовані до польської мови» (1806), «Про Литовський статут» (1822) та ін.

181. Балінський Михайло (1794 – 1864) – польський історик і літератор. 1818 р. закінчив Віленський університет. Жив у Литві, а 1836 – 1847 pp. y Варшаві. З часу утворення у Вільно Археологічного музею – віце-президент археологічної комісії. Був членом Російського географічного товариства. М. Балінський автор «Історії міста Вільна» (у 2-х т., 1836, 1840), «Історичних студій» (1856) та ін. У співавторстві з Т. Ліпінським написав працю «Стародавня Польща» (у 3-х т., 1885 – 1886). 1816 p. редагував «Tygodnik Wileński», 1841 p. взяв участь у створенні науково-літературного журналу «Biblioteka Warszawska».

182. Евецький Орест Степанович – статистик. Працював на Кавказі, а потім у Варшаві в канцелярії намісника Царства Польського. Під впливом І. І. Срезневського почав збирати зразки української народної творчості. Автор праць «Записки із подорожних заміток, ведених у травні – липні 1835 р. по Сілезії, Саксонії і Богемії» («Телескоп», 1835, № 28), «Універсал гетьмана Богдана Хмельницького» («Московский наблюдатель», 1835, № 1), «Статистичний опис Закавказького краю» та ін.

183. Евецький Федір Степанович – фольклорист. Молодший брат Ореста Евецького. Вчився в Харківському університеті. Працював у Варшаві разом з братом. Як і брат, під впливом І. І. Срезневського вивчав усну народну творчість. 1842 – 1843 pp. зблизився з П. П. Дубровським і підтримував його журнал «Денница». Головні праці Ф. Евецького: «Варшавські нариси» («Московский наблюдатель», 1836, № 10), «Малоросійські історичні пісні та думи» («Отечественные записки», 1841, № 15), «Малоросійська література» («Денница», 1842, № 1) та ін.

184. Текст від слів «О Сементовском» до слів «мертвый человек» перекреслено вертикальними лініями.

185. Пуркине Йоганн (1787 – 1869) – чеський лікар, фізіолог. 1819 р. був призначений професором анатомії та фізіології в Празькому університеті, а потім переведений у Бреславль. З 1852 р. знову в Празі – керував кафедрою фізіології. Заснував у Празі і Бреславлі фізіологічні інститути. Видавав науково-природничі огляди чеською мовою «Zniva».

186. Шембер Алоїз-Войцех (1807 – 1882) – чеський учений і письменник. У Празі вивчав філософію і право. З 1839 р. – професор чеської мови в Оломоуцькій академії, а потім у Берні. З кінця 1848 р. – професор літератури і чеської мови у Віденському університеті. Автор праць з історії чеської літератури. Був редактором календарів і журналів.

187. Смарагдов Семен (Сергій?) Миколайович (1805 – 1871) – письменник, викладач історії та географії в різних петербурзьких учбових закладах, ад’юнкт-професор Олександрівського ліцею. Автор кількох підручників з історії.

188. Цей запис закреслено горизонтальною лінією.

189. Текст від слів «К Бодянскому писать» до слів «О Лоренце» перекреслено вертикальними лініями.

190. Свідзінський Костянтин (1793 – р. см. невід.) – польський бібліограф. Займав різні державні посади, а з 1833 p., одержавши у спадщину маєток, жив на Україні.

191. Лукашевич Юзеф (1797 – 1873) – польський історик, бібліограф, дослідник історії народної освіти. Закінчив гімназію в Познані. Дальшу освіту здобував самостійно. З 1829 р. працював бібліотекарем у Познані, був редактором кількох періодичних видань. Збирав рідкісні книги і рукописи. Автор праць: «Історичні відомості про дисидентів у місті Познані в XV і XVII ст.» (Познань, 1832), «Нарис історично-статичний міста Познані» (1838), «Історія шкіл у Королівстві і Великому князівстві Литовському з найдавніших часів до 1794 р.» (1849 – 1851).

192. Бібліотека Рачинського – перша публічна бібліотека в Познані. Заснував її і подарував місту польський учений і громадський діяч Едуард Рачинський (1787 – 1845). Автор праць: «Спогади великопольські» (Познань, 1842 – 1844), «Кабінет польських медалей» (Вроцлав, 1838 – 1845). – Док. №22.

193. «Пространная грамматика Востокова» – йдеться про граматику російської мови, видану 1831 p. під назвою «Русская грамматика, по начертанию сокращенной грамматики полнее изложенная». Вона включає величезний фактичний матеріал, добре систематизований, але позбавлений історизму. Згаданий підручник, як і «Сокращенная русская грамматика Востокова», багато разів перевидавався.

195. Текст від слів «В Варшаве отыскать» до слів «в переплете» перекреслено вертикальними лініями.

196. Текст від слів «В Варшаве» до слів «Летописи Самовидца» перекреслено вертикальними лініями.

197. Слово не прочитано.

198. Текст від слів «у которого взять» до слова «послать» закреслено горизонтальною лінією.

199. Бередников Яків Іванович (1793 – 1854) – російський археограф, академік Петербурзької Академії наук (з 1847 p.), з 1834 р. – член Археографічної комісії, а з 1838 р. – її головний редактор. За його редакцією видані «Акты исторические» (перші п’ять томів), «Дополнения к актам историческим» (перші шість томів), частина сьомого тому «Полного собрания русских летописей» та ін.

200. Ширинський-Шихматов Платон Олександрович (1790 – 1855 (?)) – член Російської академії наук з 1828 р. Після закінчення 1807 p. Морського кадетського корпусу перебував на військовій службі, потім перейшов до міністерства народної освіти. Працював директором канцелярії міністра. 1833 р. призначений директором департаменту міністерства народної освіти, а з 1842 р. – товаришем міністра. 29 січня 1850 р. призначений міністром народної освіти. Цю посаду займав до 1852 р. 1834 – 1850 р. – голова Археографічної комісії.

205. Текст «К Н. Д.: Соколов умер» перекреслено горизонтальною лінією.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 34 – 38.