1847 р. До Т. Г. Шевченка

Киев, ст[арый] гор[од]
д[ом] Монькина
близ ц[еркви] Андр[еевской]

Марта 13. 1847.

Тарасе!

Доки ти, братіку, сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира], у виді опита, як кажуть. Іваниш[ев] тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив у Київ.

Твій Сажин не дав твоїх вещей, чотири рази ходила дівчина: він уїхав кудись.

А віршей чом нема?

Швидше присилай друковати.

Ник. Костомаров

Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла, а приїздив до г. Києва.

Примітки

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 107.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. (Свод материалов для его биографии). — Киев., 1882. — С. 60, з помилковим датуванням — кінець лютого, й пропусками в тексті.

Дата в автографі: «Марта 13.1847».

Відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1847 р. з Борзни.

Доки ти… сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? — Про перебування разом із О. С. Афанасьєвим-Чужбинським 1846 р. у чернігівському готелі Шевченко згадував у щоденнику: «Судьба столкнула нас в «Цареграде», не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове» (запис від 2 липня 1857 р.). З останніх рядків згаданого листа Шевченка Костомаров знав, що поет має бути в Чернігові. Однак Шевченко у цей час перебував у Седневі та Бігачі (Чернігівщина); очевидно, саме через це лист не знайшов його.

…тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира]… — Дізнавшись від тодішнього університетського вчителя малювання й свого давнього знайомого й наставника К. С. Павлова про його намір вийти на пенсію, Шевченко 27 листопада 1846 р. звернувся з проханням до куратора університету генерал-майора О. С. Траскіна прийняти його на цю посаду.

Прохання підтримала перед міністром освіти С. Уваровим мати В. М. Репніної Варвара Олексіївна (Из переписки Т. Шевченко с разными лицами // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 173). Мало значення й те, що Шевченко брався безплатно виконувати обов’язки літографа в університетській майстерні.

На це місце претендували художники Н. М. Буяльський, П. Шлейфер та Й. Габерцетель. 21 лютого 1847 р. С. Уваров підписав лист до О. Траскіна з повідомленням про те, що Шевченко затверджений на цій посаді з річним іспитовим терміном (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 83 — 88). Але приступити до роботи Шевченкові перешкодив арешт 5 квітня 1847 р.

Іванишев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — професор Київського університету, ректор (1862 — 1865), правознавець і археолог, один з ініціаторів утворення Київської Археографічної комісії, її секретар. 1846 р. брав із собою Шевченка на розкопки кургану Переп’ятиха коло с. Мар’янівка під Васильковим.

Твій Сажин не дав твоїх вещей… — Сажин Михайло Макарович (? — 1885) — художник-пейзажист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1855 р.), співучень Шевченка по Академії.

З 1844 р. жив на Україні; у квітні 1846 р. обидва художники мешкали разом у квартирі на Козиному болоті (нині — провулок Т. Г. Шевченка, 8 а) у будинку чиновника І. І. Житницького (нині тут Будинок-музей Т. Г. Шевченка). Вони разом працювали над альбомом видів Києва.

Виїжджаючи з Києва наприкінці вересня 1846 р., Шевченко залишив у Сажина деякі свої малюнки, художницьке приладдя, інші папери. У згаданому листі він прохав М. Костомарова послати його слугу Хому Голубченка до М. Сажина, щоб забрати у нього ці речі, бо Сажин мав виїздити з міста.

А віршей чом нема? — У цей час Шевченко готував до видання нову збірку поезій, до якої у Седневі (березень 1847 р.) написав передмову, а також переробив поему «Осика» («Відьма»), балади «Лілея» та «Русалка». До майбутньої збірки мали увійти, найімовірніше, ті твори з альбому «Три літа», що не мали позацензурного характеру.

Кошти на її видання були зібрані за ініціативою М. Костомарова та П. Куліша. Про це свідчить лист П. Куліша до С. Т. Аксакова від 5 грудня 1855 р. з Києва, в якому йдеться про київського колекціонера, археолога К. Свідзінського, польського аристократа:

«Тот же граф Свидзинский, узнав случайно о нашей складчине для нового издания стихотворений Шевченко (это было в начале 1847 года), тотчас просил позволения быть также вкладчиком» (ЦДАЛМ Росії. — Ф. 2591. — Оп. 2. — Од. зб. 26. — Арк. 40).

Подається за виданням: Листи до Тараса Шевченка. – Київ: Наукова думка, 1993 р., с. 46.