[Вступ]

Тарас Шевченко

М. С. Щепкину.

На память 24 декабря 1857

Возлюбленику муз і грацій,

Ждучи тебе, я тихо плачу

І думу скорбную мою

Твоїй душі передаю.

Привітай же благодушне

Мою сиротину,

Наш великий чудотворче,

Мій друже єдиний!

Привітаєш; убогая,

Сірая, з тобою

Перепливе вона Лету,

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю

І притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

Давно вже я сижу в неволі,

Неначе злодій взаперті,

На шлях дивлюся та на поле,

Та на ворону на хресті

На кладовищі. Більш нічого

З тюрми не видно. Слава Богу

Й за те, що бачу. Ще живуть,

І Богу моляться, і мруть

Хрещені люде.

Хрест високий

На кладовищі трохи збоку

Златомальований стоїть.

Не вбогий, мабуть, хтось лежить?

І намальовано: розп’ятий

За нас Син Божий на хресті.

Спасибі сиротам багатим,

Що хрест поставили. А я…

Такая доленька моя!

Сижу собі та все дивлюся

На хрест високий із тюрми.

Дивлюсь, дивлюся, помолюся:

І горе, горенько моє,

Мов нагодована дитина,

Затихне трохи. І тюрма

Неначе ширшає. Співає

І плаче серце, оживає,

І в тебе, Боже, і в святих

Та праведних твоїх питає,

Що Він зробив їм, той святий,

Той Назорей, той Син єдиний

Богом ізбранної Марії,

Що Він зробив їм? І за що

Його, святого, мордували,

Во узи кували.

І главу Його честную

Терном увінчали?

І вивели з злодіями

На Голгофу-гору;

І повісили меж ними –

За що? Не говорить

Ні сам сивий Верхотворець,

Ні його святії –

Помощники, поборники,

Кастрати німиє!

Благословенная в женах,

Святая праведная Мати

Святого Сина на землі.

Не дай в неволі пропадати,

Летучі літа марне тратить.

Скорбящих радосте! Пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І оживи, і просвіти!

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і Ти. І прийняла

В живую душу світ незримий

Твойого розп’ятого Сина!..

Ти сльози матері до краю,

До каплі вилила! Ридаю,

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб людям серце розтопило.

І на Украйні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

Примітки

Музи – у грецькій міфології – дочки верховного бога Зевса і богині пам’яті Мнемозіни; дев’ять муз є покровительками науки, поезії, мистецтва.

Грації – у римській міфології – покровительки краси, радості й витонченості (у грецькій міфології їм відповідають харити).

Лета – у грецькій міфології – річка забуття у підземному царстві, де після смерті опиняються душі померлих; випивши з неї води, померлий забуває про своє земне життя. Шевченко створив тут антитезу відомому вислову «канути в Лету» – забути.

Назорей (назарей) – прозвище Ісуса Христа за містом, де минуло його дитинство, – Назаретом на півночі Палестини (Матвія. Гл. 2. В. 21–23). Назареї (староєвр. назар – відмовлятися) – іудейські аскети-проповідники, попередники християнства.

Голгофа – пагорб поблизу Єрусалима, на якому, за Євангелієм, розіп’яли на хресті між двома розбійниками Ісуса Христа.

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 244 – 246 (канонічний текст).