3

Тарас Шевченко

Уже, либонь, після Покрови

Вертався з Дону я, та знову

(Бо я вже двічі посилав

До дівчини за рушниками)

Послать і втретє міркував.

Та з чумаками, та з волами

Якраз в неділю на весілля

До удовівни причвалав.

Пропало! Все добро пропало!

Ані щетинки не осталось.

Пропав і я, та не в шинку,

А на кобилі. На віку

Але такого, мій єдиний,

Ніхто і здалека не бачив,

Як я, лукавий. А тим часом

Просохли очі у вдови.

Неначе в Бога за дверима,

У зятя та в сина

Стара собі спочиває,

А на Катерину,

На дитя своє єдине,

Тілько поглядає.

А я в шинку з п’яницями

Душу пропиваю!

Та й пропив. Запродав душу,

І душу і тіло,

Тіло катові, а душу!..

О Боже мій милий!

Хотілося б жить на світі,

Та ба! Треба вчитись,

Ще змалечку треба вчитись,

Як на світі жити,

А то битимуть, та й дуже!..

Не знаю, мій друже,

Чи сатана лихо коїв?

Чи я занедужав?

Чи то мене злая доля

Привела до того.

Таки й досі ще не знаю,

Не знаю нічого.

Знаю тілько, що тверезий.

Бо вже ані вина,

Ні меди, ні оковита

Не пилися, сину.

Отаке-то сподіялось.

Вмер батько і мати,

Чужі люде поховали…

А я, мов проклятий

Той Іуда, одринутий

І людьми і Богом,

Тиняюся, ховаюся,

І дійшло до того,

Що я, вночі підкравшися,

Максимову хату

(Бо його Максимом звали,

Вдовиного зятя)

Запалив. Згоріла хата.

А душа проклята

Не згоріла. Моя душа!

Не згоріла, а осталась,

Тліє, й досі тліє!

І коли вона зотліє,

Коли одпочине? Святий знає.

Примітки

Кобила – колода, на якій карали канчуками.

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 236 – 238 (канонічний текст).