1

Тарас Шевченко

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине…

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає, за що;

А скажуть – ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Що хотять, говорять:

Що вкралося горе.

Прийшли вісти недобрії –

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита:

За милого, як співати,

Коли не загине,

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде,

Що хотять, говорять.

Не журиться Катерина –

Слізоньки втирає,

Без неї співають.

Не журиться Катерина –

Вмиється сльозою,

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили;

Прийде до криниці,

Заспіває Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Вернулася – і раденька,

Що ніхто не бачив.

Не журиться Катерина

І гадки не має –

У новенькій хустиночці

Виглядає Катерина…

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише…

Вичуняла, та в запечку

Дитину колише.

А жіночки лихо дзвонять,

Матері глузують,

Що москалі вертаються

Та в неї ночують:

«В тебе дочка чорнобрива,

Та ще й не єдина,

А муштрує у запечку

Московського сина.

Чорнобривого придбала…

Мабуть, сама вчила…»

Бодай же вас, цокотухи,

Та злидні побили,

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Батько, мати – чужі люде,

Тяжко з ними жити!

Вичуняла Катерина,

Одсуне кватирку,

Поглядає на улицю,

Колише дитинку;

Поглядає – нема, нема…

Чи то ж і не буде?

Пішла б в садок поплакати,

Так дивляться люде.

Зайде сонце – Катерина

По садочку ходить,

На рученьках носить сина,

Очиці поводить:

Отут розмовляла,

А там… а там… сину, сину!»

Та й не доказала.

Зеленіють по садочку

Черешні та вишні;

Як і перше виходила,

Катерина вийшла.

Вийшла, та вже не співає,

Як перше співала,

Як москаля молодого

В вишник дожидала.

Не співає чорнобрива,

Кляне свою долю.

А тим часом вороженьки

Чинять свою волю –

Кують речі недобрії.

Що має робити?

Якби милий чорнобривий,

Умів би спинити…

Так далеко чорнобривий,

Не чує, не бачить,

Як вороги сміються їй,

Як Катруся плаче.

Може, вбитий чорнобривий

За тихим Дунаєм;

А може, вже в Московщині

Другую кохає!

Ні, чорнявий не убитий,

Він живий, здоровий…

А де ж найде такі очі,

Такі чорні брови?

На край світа, в Московщині,

По тім боці моря,

Нема нігде Катерини;

Та здалась на горе!..

Вміла мати брови дати,

Карі оченята,

Та не вміла на сім світі

Щастя-долі дати.

А без долі біле личко –

Як квітка на полі:

Пече сонце, гойда вітер,

Рве всякий по волі.

Умивай же біле личко

Дрібними сльозами,

Бо вернулись москалики

Іншими шляхами.

Примітки

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люде… – Москаль – вояк, солдат, військовий; росіянин. У своїх творах Шевченко вживав слово «москаль» в обох значеннях. У «Катерині» домінує друге значення, адже кількома рядками нижче поет написав: «Піде в свою Московщину» (тобто в Росію).

Початкові рядки поеми перегукуються з народною піснею «Ой ходила молода дівчина по лісочку…»: «Да не гуляй, молода дівчино, з москалями; Москальчики – обманщики, вони обманять…» (Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 304).

Пішов москаль в Туреччину… – Мається на увазі війна з Туреччиною. Останньою з російсько-турецьких воєн на час написання поеми була війна 1828–1829 рр.

Катрусю накрили. – За народним звичаєм, що стояв на сторожі суспільної моралі та дбав про збереження родини, дівчині, яка не вберегла своєї честі й народила позашлюбну дитину, обрізали коси і покривали голову хусткою. Звідси вислів – покритка.

Заспіває Гриця. – Йдеться про народну пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці…», що приписується легендарній Марусі Чурай (1625 – 1650). Цю пісню Шевченко згадує також у «Перебенді», «Гайдамаках», «До Основ’яненка», «Мар’яні-черниці», повістях «Княгиня», «Близнецы» (див.: Собрание малороссийских народных песен: Для одного голоса с аккомпанементом фортепьяно / Аранжировал Алоиз Едличка. – СПб., [1860]. – 4.1. – № 44; Двісті українських пісень: Співи і слова / Зібрав Марко Вовчок, у ноти завів Едуард Мертке. – Лейпциг і Вінтертур, [1866]. – № 6; Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 429).