№ 493 «Господи помилуй…»
Г. Л. Андрузький
Господи помилуй,
Господи помилуй.
Глянув на могилу,
Ничком похиливсь.
Куди вітер повіє,
Туди й похилюся.
Люди плачуть, і я плачу
Зрадіють – сміюся.
Добре ж мені безрідному
Бурлаці на світі,
А у тебе ж, Вкраїнонько,
Малі діти-квіти.
Ой сіла ти край шляху,
Діток розхапають.
Сама я вдова нещасная,
Та й не поховають.
Виростайте ж, діти мої,
Виростайте, квіти,
Дайте мені, неньці вашій,
На світі пожити.
Ч. VIII, арк. 63 зв. Автограф.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 487.