№ 493 «Господи помилуй…»

Г. Л. Андрузький

Господи помилуй,

Господи помилуй.

Глянув на могилу,

Ничком похиливсь.

Куди вітер повіє,

Туди й похилюся.

Люди плачуть, і я плачу

Зрадіють – сміюся.

Добре ж мені безрідному

Бурлаці на світі,

А у тебе ж, Вкраїнонько,

Малі діти-квіти.

Ой сіла ти край шляху,

Діток розхапають.

Сама я вдова нещасная,

Та й не поховають.

Виростайте ж, діти мої,

Виростайте, квіти,

Дайте мені, неньці вашій,

На світі пожити.

Ч. VIII, арк. 63 зв. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 487.