№ 438 «Не ховайте мене в зелененькім садку…»
Г. Л. Андрузький
Не ховайте мене в зелененькім садку,
Не для мертвих садок зеленіє.
Не ховайте мене у степу, де вітри –
У труну вітерок не повіє.
Ой не чути з труни соловеєчка,
Як веселая хвилька журчить.
Поховайте ж мене біля церковки.
Мертвим з господом жить.
Або там положіть, де людської ноги
Споконвіку іще не бувало,
Де б цвіточки – руки, а травиця – коси,
А дерев’я б сокири не знало.
Не побачу я там, як цар зло почина,
І як люди ж та гублять людей:
Багач бідного гне, обіжають удов
І в сиротство вгоняють дітей.
Там мене положіть, може старець святий
Схоче в тій стороні в’єдинитись,
На могилу мою набреде і почне
За усопшого душу молитись.
Ой, почує душу ту молитву святу,
І слізьми перед богом заллється,
Стане легше мені у могилі сирій
І надією серце заб’ється.
Ч. VIII, арк. 48. Автограф.
Опубл.: Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції. – К., 1957. – С.154.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 457 – 458.