Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума сьома

П. О. Куліш

Отож скоро пронеслась чутка по Вкраїні,

Що гетьмана Серпягу ляхи вже згубили:

Зараз козацтво з старшиною до Чигрина прибувало,

Гетьманом Якова Жаха,

Серпягового друга, настановляло,

На волохів виступало.

А волохи того не ждуть, не гадають,

Мед-вино з турками в Букаресті попивають.

Аж ось козаки під мури городськії прибувають,

З гармат гукають,

Мури розбивають,

У город ухожають,

З самопалів густо повівають,

Усіх турків і волохів, як пух розметають,

А потім самих главних пузанів, що видали на смерть Серпягу, половили,

Серед міста повішали, надпис над ними прибили:

«Оттак зрадці й віроломці пропадають,

Що правди й одваги в серці не мають,

Свого батька ради страху турецького погубляють».

А потім скарби великії в Волощині забирали,

Додому весело повертали.

Ой не вспіли ж козаченьки добро поділити,

Як надійшли суровії од короля Степана листи,

Ой не вспіли ж козаченьки на радощах погуляти.

Як став король Степан Жаха на суд за волохів звати

Але Жах добре догадавсь,

У Каневськім монастирі під чорною рясою сховавсь,

Королеві в руки добровольне не оддавсь;

Але вже сердега й од булави гетьманської одцуравсь,

З світом навіки попрощавсь,

Богові єдиному служити почав,

Щоб милосердний біг грішную душу його в царство небесне прийняв

От тоді вже козаки раду збирали,

Нового собі гетьмана з полковників Семена Скалозуба вибирали.

То гетьман Скалозуб, бажаючи дуже турка за Серпягу й Жаха покарати,

Зачав до обозу козаків великую силу стягати;

А потім сівши на запорозькії чайки,

Дніпром на Чорнеє море до острова Тендрова випливав.

На острові Тендрові одпочинок мав,

Козаки під городи турецькії приморськії на розглядини посилав.

От у той-то час, панове, із города з Трапезонта виступала галера,

Трьома цвітами процвітана-мальована,

Ой первим цвітом процвітана-мальована

Златосиніми киндяками побивана,

А другим цвітом процвітана –

Гарматами арештована,

Третім цвітом процвітана –

Турецькою білою габою покровена.

Ой у тій галері Алкан-паша, трапезонське княжа, гуляє,

Маєт собі ізбранного люду: сімсот турків, яничар штириста

Та бідного невольника півчварта ста,

Без старшини військової.

Первий старший між ними пробуваєть Кішка Самійло, пан Кошовий,

Другий – Марко Рудий, суддя військовий,

Третій – Мойсій Грач,

Військовий трубач,

Четвертий – лях Бутурлак, ключник галерський,

Сотник переяславський:

Недовірок християнський,

Що був три годи в неволі,

Десять літ як став по волі,

Потурчився, побусурманився

Для панства великого,

Для лакомства нещасного.

От у тій-то галері вони од пристані далеко од’їжджали,

Чорним морем далеко гуляли,

Проти города Кефи великий та довгий одпочинок мали.

Ой представиться ж Алкану-паші сон дивен, барзо дивен, на прочудо.

То Алкан-паша,

Трапезонське княжа,

На турків-яничар, на бідних невольників покликає:

«Турки, – каже, – турки-яничари, і ви, біднії невольники.

Котрий би мог турчин-яничар сей сон одгадати,

Мог би йому три гради турецькії дарувати;

А котрий би міг бідний невольник одгадати,

Міг би йому листи визволені писати,

Щоб не міг ніде ніхто чіпати».

Сеє турки зачували,

Нічого не сказали;

Біднії невольники хоч добре знали,

Собі промовчали.

Тільки обізветься між турків лях Бутурлак,

Ключник галерський, сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же, – каже, – пашо, твій сон одгадати,

Що ти не хочеш нам повідати?»

«Такий мені, небожата, сон приснився,

Що бодай ніколи не явився.

Видиться, моя галера, цвітована-мальована

Стала вся обідрана, на пожар спускана;

Видиться, мої турки-яничари стали всі в пень порубані:

А видиться, мої невольники, котрії були в неволі,

То всі стали по волі;

Видиться, мене отаман Кішка на три части розтяв,

У Чорнеє море пометав».

То лях Бутурлак теє зачуває,

Словами промовляє:

«Алкан-пашо, трапезонське княжа,

Молодеє паня. Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати,

Скажи тільки мені лучче бідного невольника доглядати,

З ряду до ряду сажати,

По два, по три кайдани на руки й на ноги набивати,

З ряду до ряду сажати,

Червоної таволги по два дубця брати,

По шиях затинати,

Кров християнську на землю проливати».

То як скоро теє турки зачували,

Од пристані галеру ще дальше одпускали,

Біднії невольники до опачин руками приймали,

Щироглибокої морської води доставали,

То як скоро теє зачували,

Од пристані галеру ще дальше одпускали,

До города Козлова, до дівки Санджаківни на зальоти поспішали.

То дівка Санджаківна назустріч вихожала,

Алкана-пашу в город Козлов зо всім військом затягала,

Алкана за білу руку брала,

У світлиці кам’яниі зазивала,

За білий ослон сажала,

Дорогими напитками напувала,

А військо серед ринку сажала,

Медом-горілкою вгощала,

То Алкан-паша,

Трапезонське княжа,

Не дуже дорогії напитки вживає

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає,

Щоб не міг Бутурлак Кішку Самійла одмикати.

Поруч себе сажати.

От як тії два турчина до галери прибували,

То Кішка Самійло, отаман запорозький, словами промовляє:

«Ой, ляше Бутурлаче, брате старесенький.

Колись і ти був у такій неволі, як ми тепер

Добро нам учини,

Хоч нас старшину одомкни.

Нехай би й ми в городі погуляли,

Панське весілля знали».

А лях Бутурлак: «Ой, Кішко Самійлу, отамане запорозький,

Батьку козацький.

Добро вчини,

Віру християнську під ноги підтопчи,

Хрест на собі поламни.

А як будеш віру християнську під ноги топтати.

Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати».

То Кішка Самійло теє зачував,

До його промовляв:

«Ой, ляше Бутурлаче, недовірку християнський.

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під ноги топтав.

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,

А буду віру християнську й славу козацьку повік шанувати:

Віра ваша погана,

Земля проклята».

Скоро Лях Бутурлак теє зачуває,

Кішку Самійла в щоку затинає:

«Ой, каже, Кішко Самійлу, отамане запорозький,

Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,

Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії й новії кайдани направляти,

Ланцюгами впоперек втроє буду брати».

То як скоро тії два турчина теє зачували,

До Алкана-паші прибували:

«Алкан-пашо, трапезонське княжа!

Безпечне гуляй:

Доброго й вірного ключника маєш:

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає».

То Алкан-паша, трапезонське княжа, великую радість мало,

Пополам дорогії напитки розділяло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою Санджаківною вживало.

Став Алкан-паша дорогії напитки пити-підпивати,

Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:

«Господи! Є в мене що й спити і сходити,

Тільки ні з ким об вірі християнській поговорити».

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе сажає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубка в руки наливає:

То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,

То в рукава, то в пазуху скрізь третю хустку додолу пускав,

А лях Бутурлак по єдиному випивав.

Та так напився,

Що з ніг звалився.

Тоді Кішка Самійло ляха Бутурлака на ліжку, як дитину, спати клав,

Сам вісімдесять чотири ключи з-під голів виймав,

На п’яти чоловік по ключу роздавав:

«Козаки панове, добре майте,

Один одного одмикайте,

Але кайданів із рук і з ніг не скидайте,

Полуночної години дожидайте».

Тоді козаки один одного одмикали,

Кайданів із рук і з ніг не скидали,

Полуночної години дожидали.

А Кішка Самійло чогось одгадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години дожидав.

Стала полуночна година наступати,

Став Алкан-паша з військом до галери прибувати.

То до галери прибував,

Словами промовляв:

«Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,

Мого вірного ключника не забудіте,

Самі ж добре поміж рядами прохожайте,

Всякого чоловіка оглядайте,

Бо він тепер підгуляв,

Щоб кому пільги не дав».

То турки-яничари свічі в руки брали,

Поміж рядами прохожали,

Всякого чоловіка оглядали.

Біг поміг, за замок руками не приймали.

«Алкан-пашо, безпечно почивай:

Доброго й вірного ключника маєш:

Від бідного невольника з ряду до ряду посажав,

По два, по три старії кайдани й новії посправляв,

Кішку Самійла ланцюгами втроє прийняв».

Тоді турки-яничари в галеру вхожали,

Безпечне спати полягали,

А котрії хмельнії були, на сон знемогали,

Коло пристані козловської спати полягали,

А Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам меж козаків устав,

Кайдани із рук і з ніг у Чорнеє море поскидав,

У галеру вхожає,

Козаків пробужає.

Шаблі булатнії на вибір вибирає,

До козаків промовляє:

«Ви, панове молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,

Ні котрого турчина в галері не збудіте».

То козаки добре зачували,

Самі з себе кайдани скидали,

У Чорнеє море пометали,

Ні одного турчина не збудили.

Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки молодці, добре, братія, майте,

Од города Козлова забігайте,

Турок-яничар впень рубайте,

Котрих живцем у Чорнеє море кидайте.

Тоді козаки од города Козлова забігали,

Турок-яничар впень рубали,

Котрих живцем у Чорнеє море повкидали,

А Кішка Самійло Алкана-пашу з ліжка взяв,

На три части розтяв,

У Чорнеє море пометав,

До козаків промовляв:

«Ви, панове молодці, добре дбайте,

Всіх у Чорнеє море кидайте,

Тільки ляха Бутурлака не рубайте,

Межи військом для порядку за яризу військового зоставляйте».

Тоді козаки добре мали,

Всіх турків у Чорнеє море пометали,

Тільки ляха Бутурла не зрубали,

Межи військом для порядку за яризу військового зоставляли.

Тоді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

Аж ось у неділю,

У полуденну годину.

Лях Бутурлак од сна пробужає,

По галері поглядає,

Що ні одного турчина в галері немає.

Тоді лях Бутурлак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває,

У ноги впадає:

«Ой, Кішко Самійлу, отамане запорозький,

Батьку козацький,

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці віка мого на тебе.

Біг тобі допоміг неприятеля побідити,

Та не вмітимеш у землю християнську входити.

Добро ти вчини,

Половину козаків у окови до опачин посади,

А половину в дороге турецьке плаття наряди.

Як будемо од города Козлова до города Цариграда гуляти,

Будуть із города Цариграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаківною по зальотах

поздравляти:

То як будеш одвіт оддавати?»

Як лях Бутурлак навчив,

Так Кішка Самійло, отаман запорозький, й учинив:

Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину в дороге турецьке плаття нарядив,

Стали од города Козлова до города Цариграда гуляти,

Стали з Цариграда дванадцять галер вибігати

І галеру з гармати торкати,

Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаківною по зальотах

поздравляти,

То лях Бутурлак чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав;

Раз то мовить по-грецьки,

Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, братія, ячіте,

Од галери одверніте, Бо тепер він підгуляв, на впокої спочиває,

На похмілля знемогає, 303. До вас не встане,

Голови не зведе. 305. Казав: «Як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості й повік забувати».

Тоді турки-яничари од галери одвертати,

До города Цариграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Яссу воздавали.

А козаки добре собі дбали,

Сімдесят гармат собі арештовали,

Яссу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-славуті і низенько вклоняли:

«Хвалим тя, господи, й благодарим.

Були тринадцять год у неволі,

А тепер чи не дасть нам бог хоч на час волі».

A y Тендрові острові

Семен Скалозуб з військом на заставі стояв,

Та на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв:

«Козаки, панове молодці,

Що сія галера, чи блудить,

Чи світом нудить,

Чи много люду королевського має,

Чи за великою добиччю ганяє?

То ви, панове, добре майте,

По дві штуки гармат набивайте

Тую галеру з грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте,

Коли турки-яничари, то впень рубайте,

Коли ж біднії невольники, то помочі дайте».

Тоді козаки промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький.

Батьку козацький.

Сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду королевського має,

Ні за великою добиччю ганяє,

А може се бідний давній невольник із неволі втікає».

«Але ви, братці, – каже гетьман, – віри не доймайте.

Хоч по дві гармати набивайте,

Тую галеру з грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте.

Як турки-яничари, то впень рубайте,

А як же бідний невольник, то помочі дайте».

Тоді козаки, як діти, не гаразд починали,

По дві штуки гармат набивали,

Тую галеру з грізної гармати привітали,

Три доски в судні вибивали,

Води Дніпровської напускали.

Тоді Кішка Самійло, отаман запорозький, сам на чердак виступав,

Червонії хрещатії давні корогви в кишені винимав,

Розпустив, до води похилив,

Сам низенько вклонив:

«Козаки, панове молодці!

Сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду королевського має,

Ні за великою добиччю ганяє,

Се єсть бідний давній невольник Кішка Самійло з неволі втікає.

Були тринадцять год у неволі,

Тепер чи не дасть біг хоч на час по волі».

То козаки в каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали,

Та на пристань стягали,

Од дуба до дуба на Семена Скалозуба паювали,

Тую галеру на пристань стягали.

Тоді златосинії киндяки –

На козаки,

Златоглави –

На отамани,

Турецьку білую габу – на козаки на біляки,

А галеру на пожар спускали,

А срібло-злато на три части паювали:

Первую часть брали,

На церкви накладали:

На святого Межигорського Спаса

На Трехтомировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали.

Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи й лягаючи, милосердного бога благали:

А другую часть поміж собою паювали,

А третю часть брали,

Очертами сідали,

Пили та гуляли,

Із семипядних пищалей гримали,

Кішку Самійла по волі поздравляли:

«Здоров, – кажуть, – здоров,

Кішко Самійлу, отамане запорозький.

Не загинув єси в неволі,

Не загинеш з нами козаками по волі».


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 547 – 554.