№ 16 1847 р., не пізніше березня. – Пам’ятні записи П. О. Куліша

Книги, оставленные у Н. Д. Белозерского в 1847:

1. Русский исторический сборник, т. І [94].

2. Краткая история и география Сербии.

3. Teka rozmaitości.

4. О сущности цивилизации Метлинского.

5. «Киевлянин» [96] на 1840.

6. Сказание кн. Курбского [97], изд. 2-е.

7. Kurs pierwszoletni (1840 – 41). «Literatury słowiańskiej», Mickiewicza [98].

8. Новый завет на греческом языке [99].

9. Из Киева послана: Précis de l’histoire moderne par Midhlelet [100].

В пакете под № 8. Перевод «Пана Каневского», рассуждения о поземельной собственности, разные курьезные вещи, списанные для стихотворства, и часть писем, полученных в Москве в 1847 г. Послан из Киева.

Оставлено у Бодянского расписание, кому сколько разослать «Летопись Самовидца» и «Украинских преданий» [102].

Ч. V, арк. 39. Автограф.

Примітки

94. «Русский исторический сборник» – видання Московського товариства історії старожитностей російських. У 1837 – 1844 pp. вийшло 7 томів (кожен у 4 випусках), за редакцією М. П. Погодіна. Друкувалися пам’ятки давньоруської історії і писемності, дослідження, виступи на засіданнях товариства, окремі історичні доповіді.

96. «Киевлянин» – альманах, видавався М. О. Максимовичем. Вийшло три книги: перші дві – в Києві 1840 і 1841 pp., третя – в Москві 1850 р. Тут опубліковано багато матеріалів з історії Києва та інших міст, твори Г. Квітки, Є. Гребінки, В. Бенедиктова Ф. Глінки, А. Подолинського, М. Язикова, старовинні рукописи тощо.

97. «Сказание князя Курбского» – йдеться про чотири послання Курбського Івану IV, в яких він виступав проти централізаторської політики царя і відстоював право удільної знаті на управління країною. Курбському належить також памфлет «Історія про великого князя Московського». Твори Курбського – важливе історичне джерело для вивчення боротьби бояр проти зміцнення Російської централізованої держави.

98. «Курс слов’янської літератури» А. Міцкевич почав читати 1840 р. в Коллеж де Франс. Лекції відігравали важливу роль у популяризації в Європі культури слов’янських народів. У лекціях Міцкевич приділяв значну увагу українській культурі, виявляв обізнаність з історією України та її народнопоетичною творчістю.

99. Зверху написано олівцем: «Подарен Николаю. Даниловичу».

100. Мішле (Michèle) Жюль (1798 – 1874) – французький історик і письменник радикально-демократичного напряму. Основною рушійною силою суспільного розвитку вважав народ, але не зважав на класову диференціацію і відкидав класову боротьбу. Автор багатьох праць, у тому числі 17-томної «Історії Франції» (1833 – 1867) та «Історії французької революції» в семи томах (1847 – 1853).

102. «Украинские предания» – йдеться про «Украинские народные предания», кн. 1. Собрал П. Кулиш. Университетская тип., 1847, 90 с. У зв’язку з арештом П. Куліша тираж цієї книжки був затриманий, і вона вийшла в світ значно пізніше.

104. Так у тексті. Очевидно, йдеться про Михайла Олександровича Максимовича.

105. Грабовський Михайло (1804 – 1863) – польський письменник і критик, представник так званої української школи в польській літературі. Народився на Волині, навчався в Умані, Одесі та Варшаві. Автор статей про українські народні пісні і дослідження «Про школу української поезії», а також повістей «Коліївщина і степи», «Станиця Гуляйпільська», «Завірюха в степах», «Пан староста Каневський». «Пан староста Закшевський». Наприкінці 30-х років пройнявся ідеями слов’янофілів, зблизився з П. Кулішем.

106. Розковшенко (Росковшенко) Іван Васильович (1809 – 1889) – український письменник і педагог. Народився в с. Штепівці Чернігівської губ. Після закінчення Харківського університету працював у міністерстві юстиції, був помічником редактора «Журнала министерства народного просвещения». З 1839 p. – директор гімназії на Кавказі, а потім на Поділлі та Волині. Один з видавців першого на Україні літературно-художнього альманаху «Український альманах» (1831).

107. Левицький – напевно, Микола Федосійовнч Левицький (1819 – 1885) – український педагог, методист початкової освіти, послідовник К. Д. Ушинського. Народився на Чернігівщині, в сім’ї дрібного службовця. Вчився в Київському університеті. З 1846 р. учителював у школах Київської і Чернігівської губерній.

Можливо, йдеться про Симеона Левицького, стеблівського священика (Богуславський повіт на Київщині). На цю думку наводить запис у док. № 22.

108. Китченко – напевно, Ф. Китченко, автор праці «Полуботок и начало правильного овцеводства в Малороссии» (Черниговские губернские ведомости, 1850, № 10, 11).

109. Мизко Микола Дмитрович (1818 – 1881) – український критик, фольклорист і журналіст. Народився в Катеринославі в сім’ї вчителя. Закінчив Катеринославську гімназію. З 1845 р. редагував «Екатеринославские губернские ведомости». Потім жив у Воронежі (з 1868 р.). В останні роки життя збирав матеріали для «Словаря русских писателей», який йому так і не вдалося надрукувати.

110. Гладкий Йосип Михайлович (1789 – 1866) – кошовий отаман задунайських козаків з 1827 (до того був отаманом Платнерівського куреня). 1828 р. разом з частиною запорожців перейшов на бік Росії. 1830 р. усі козаки, що перейшли з Гладким, були поселені біля Азовського моря, між Бердянськом і Маріуполем і дістали назву Азовське військо. Гладкий, уже в чині генерал-майора, був призначений наказним отаманом. 1849 р. він залишив службу й оселився на своєму хуторі.

111. Головинський Гнат Петрович (1807 – 1855) – письменник, професор римо-католицького богослов’я в Київському університеті. З 1842 р. – ректор Петербурзької римо-католицької духовної академії. Писав польською мовою. Деякі переклади його творів друкувались у журналі «Современник» та ін. Відомий також як перекладач на польську мову творів В. Шекспіра.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 30.