№ 493 1846 р. жовтня 17. – Лист О.О.Навроцького до В.М.Білозерського про необхідність вести роз’яснювальну роботу серед народу

Перша сторінка листа О.О.Навроцького
до В.М.Білозерського (т. 1, с. 373)

Киев, 1846 г., 17 октября

Найдобріший і наймиліший Василь Михайлович!

Не знаю, як я зрадів, як приніс мені пан Миколай [704] Ваш щирий лист.

І тепер здається, що я бачу ваш ясний вид і чую привітну річ: та й кому вона дуже і далеко не запала в серце, хіба тому, у кого зовсім немає серця, або таке тверде, як камінь. Тільки те мені не до серця, що ви самі на себе звертаєте багацько вини ні за що, ні про що… Та цур сьому… винен той, хто не вважає на свою винность…

Ви мене питаєте, об яких я людях писав до вас, між которыми можно посіять св[яту] любов до родины. У мене не було на приміті, щоб сказать вам отой, або отой. Пошукайте, то найдете і найдете багато… Часом в убогій хатці сидить понура [людина] з таким гарячим серцем, що цілий світ може запалити – тільки киньте туди хоч маленьку іскру. Ви кажете, що ті, котрі живуть посеред України, пригледілись до неї. Пригледілись – бо нічого не бачили, покажіть тільки їм – усе піде до ладу. А ваше щире і привітливе слово кому не западе в душу, кого воно не зворушить з місця? Уповайте.., а для сього от що скажу вам: недавно сказала мені одна щира душа, та ще й з високого роду – княжна Репніна [705]: «Неужели Закреслено: «молодий». образованный человек не в состоянии надеть на себя quasi смешную одежду и стать прямо перед обществом, не страшась ни угроз, ни насмешек его», – причем присовокупила – «если бы, например, образовалось между молодыми людьми общество, которое бы заботилось об утверждении и распространении веры (не в смысле религии, а как чувства, убеждения)».

От бачите, це така душа, що не стане питать, чи є такі люди, чи нема, у неї є тільки щира віра і святий помисел на добрее діло, а те, чи мають вони силу, чи ні – не її воля. От її слова: «Человек не должен иметь наперед той мысли – примутся ли его идеи или нет, а должен иметь в виду то, что он призван здесь действовать для блага». Я вам скажу, що це така велика, сильна і розумна душа, що я думав, що таких і немає на світі. Якби хоч сота доля, або тисячна була таких на Вкраїні, то… не знаю, щоб тоді було: тільки не те, що тепер.

Книжок я вам достав, скільки мені сказав пан Миколай, він сьогодні взяв їх у мене і завтра пошле їх вам. Тільки збережіть – і як не треба буде, зараз

пришліть у Київ. У прежньому письмі я вам багато путаниці понаписував. Сказано, вітряна голова. Психологія Іноземцева [706] найшлась. Що ж до Мальникевича, то вийшла кумедна штука (а замісць Матушевича написав Мальникевича) – от і все.

Та й об цім не журітесь, бо його, здається, уже давно немає в Києві. Скажіть Дядику, що я буду писать до його, тільки не тепер, бо ніколи, а тогді, як скину з плечей ярмо – екзамен – тогді багато дечого напишу йому, а тепер, поки що нехай не спить та не вилежується, та сам напише.

Недавно Посяда получив письмо от Боровиковського, которий пише, що хоче прислать Костомарову якісь свої сочинєнія, щоб надрукувать: тільки не знаю, чи гарні. Бідний Посяда нездужа – уже з місяць болять у його очі. Загурський кланяється вам і просить, чи не можна переслать йому Краледворськую літопись [706-1], бо він хоче з Н. І. Г[улаком] учитися чеському язику. Шевченка нема в Києві, і може ще не скоро буде… Вам кланяється Чарниш, просить вас, чи нема у вас «Нравственной] ф[илософии]», як є, то пришліть. Пану Дмитрові [Пильчикову] посилаю мій щирий поклон, напишіть, як він поживає. Багато б дечого написав, та те все ви прочитаєте у листі Афанасія [Марковича].

Кроме Боровиковського, щирого українця, і Волинського, там є багато таких людей, з которими вам треба звести знакомство. Паскевич – розумний чоловік і щирий до правди. Та єсть ще такі між учительством, що треба їх одвести от дечого (карт).

Школа – славне діло, тільки трудне – якби удалось, то добре б було; я попробую сказать Репніній, може й вона вкине свою лепту, бо це така душа, що більше робить, ніж говорить. Прощайте, Василь Михайлович. Да поможе вам бог.

А. Навроцький

Ч. IV, арк. 4 – 5. Автограф.

Переклад III відділення

Из письма Навроцкого 17 окт[ября] 1846 г. Василию Михайловичу

Вы спрашиваете, о каких я писал лицах, между которыми можно посеять св[ятую] любовь к родине. У меня не было на примете указать вам того или другого. Поищите, много найдете…

Иногда в бедной хижине сидит [человек] с таким горячим сердцем, что может сжечь целый свет, если туда бросить хоть маленькую искру… Вы говорите, что те, которые живут в Украине, пригляделись к ней. Пригляделись, ибо ничего не видели, а покажите им – все пойдет на лад.

Если искреннее и приветливое слово не западет в душу, кого оно не тронет с места? Надейтесь… Недавно сказала мне искренняя душа высокого происхождения – княжна Репнина: «Неужели образованный] человек не в состоянии надеть на себя quasi смешную одежду и стать прямо перед обществом, не страшась ни угроз, ни насмешек его? Если бы, наприм[ер], образовалось между молодыми людьми общество, которое заботилось бы об утверждении и распространении веры (не в смысле религии, а как чувства и убеждения) – такая душа не станет спрашивать: есть ли люди? – у ней только настоящая вера и св[ятое] помышление на доброе дело, а имеют ли они силу или нет, не ее дело. – Вот ее слова: «Человек не должен иметь наперед той мысли: примутся ли его идеи или нет, а должен иметь в виду то, что он призван действовать здесь для блага». Это такая великая и разумная душа, что я думал и на свете таких нет. Если бы сотая или тысячная доля таких душ на Украине, то не знаю, что бы было, только не то, что теперь.

…Школа славное дело, только трудное, а если бы удалось, то было бы хорошо. Я попробую сказать Репниной, может быть и она бросит свою лепту: она больше действует, нежели говорит.

Ч. IV, арк. 20, 21. Переклад з української мови

Примітки

704. Можливо, йдеться про брата В.М.Білозерського, Миколу Михайловича Білозерського, українського етнографа і фольклориста, який зустрічався з Т.Г.Шевченком, записував народні пісні з його голосу [Правдюк О. Т. Г. Шевченко і музичний фольклор України. – К., 1966. – С 17 – 19, 73, 74 та ін.].

705. Репніна В. М. (1808 – 1891) – російська письменниця, близький друг Т. Г. Шевченка. В 1843 р. в Яготині зустрічалася з поетом, тривалий час листувалась, на прохання Репніних Т. Г. Шевченка було призначено вчителем малювання до Київського університету. Шевченко присвятив Репніній поему «Тризна». Під час заслання Т. Г. Шевченка і О. О. Навроцького надсилала в III відділення прохання поліпшити їх долю.

706. Йдеться про працю Іноземцева Федора Івановича (1802 – 1869) – «Commentario physiologico-pathologica» (Психолого-патологические комментарии. M., 1845).

706-1 «Краледворський рукопис» – збірка чеських пісень, знайдених нібито Вацлавом Ганкою у м. Двур-Кралове-над-Лабем 1817 p. і опублікованих 1819 р. В дійсності це написані Ганкою твори на зразок народного епосу.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 1, с. 370 – 373.