Історія публікації слідчої справи Кирило-Мефодіївського товариства

Сергієнко Г. Я.

Документальні матеріали про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства і слідство у справі його учасників майже півстоліття приховувалися царським урядом від громадськості. Статут товариства з деякими текстуальними неточностями вперше побачив світ у 1889 p. y м. Львові, і видавцем помилково був названий програмою [Огоновский О. История литературы русской. – Львов, 1889. – Ч. 2. – С. 750 – 753].

Опублікований текст не належав до документів слідчої справи і доставлений у Львів кимось л людей, близьких до товариства.

У 1892 p. y підбірці «Об Украйно-славянском обществе» (Из бумаг Д. П. Голохвастова)» було надруковано копію доповіді шефа жандармів О. Ф. Орлова про діяльність товариства і листування міністра народної освіти С. С. Уварова з попечителем Московського університету С. С. Строгановим про слов’янофільство у зв’язку з викриттям на Україні таємної організації [Русский архив. – 1892. – Кн. 2. – К, 7. – С. 334 – 359.]. Наступного року знов опубліковано статут товариства [Там же. – 1893. – M 7. – С 399 – 406. Ця публікація тотожна з тією, що здійснив О. М. Огоновський у 1889 р.]. Чергову публікацію матеріалів про кирило-мефодіївців через десять років здійснив син М. А. Рігельмана, який раніше працював чиновником канцелярії генерал-губернатора у Києві і мав доступ до таємних документів. Він опублікував частину матеріалів з архіву батька під назвою «Допрос Т. Г. Шевченко в 1847 р. (Из рукописных заметок H. A. Ригельмана)» [Киевская старина. – 1902. – № 2. – С. 181 – 187.].

Після революції 1905 – 1907 pp. окремі дослідники змогли ознайомитися з архівом III відділення й матеріалами слідчої справи Кирило-Мефодіївського товариства, в результаті чого з’явилася можливість публікацій деяких матеріалів у пресі. Побачили світ «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія» (без недоліків попередніх публікацій), а також дві прокламації «Брати українці» і «Братья великороссияне и поляки» [Былое. – 1906. – № 2. – С. 66 – 68]. Особливо важливе значення на той час мала публікація матеріалів допитів Т. Г. Шевченка і М. І. Костомарова [Там же. – № 8. – С. 4 – 12: 1907. – № 8. – С. 200 – 228], а також доповіді III відділення про Г. Л. Андрузького [Там же. – № 9. – С 132 – 133.]. У нарисі М. І. Стороженка «Кирило-Мефодиевские заговорщики. Николай Иванович Гулак» опубліковано текст статуту товариства, уривки з свідчень М. І. Гулака на допитах, лист М. І. Гулака до О. В. Марковича і відповідь останнього, донесення протоієрея, якому жандарми доручили схилити М. І. Гулака до викриття дій членів товариства [Киевская старина, – 1906. – № 2. – С. 133 – 152].

До творів Т. Г. Шевченка, як додатки, було вміщено «Материалы по политическому делу Т. Г. Шевченко», що містили ряд важливих документів з слідчої справи [Шевченко T. Твори: В 2 т. – M., 1911. – T. 2. – С. 97 – 143.]. Згодом опубліковано пояснювальну записку В. М. Білозерського до статуту товариства [Із ідеології кирило-мефодіївців: Записка Василя Білозерського // Україна. – 1914 – Кн. 1. – С 78 – 83.]. До сторіччя від дня народження Т. Г. Шевченка «Українське наукове товариство» в Києві видало матеріали допитів членів товариства, очних ставок, записки, листи тощо, підготовлених до друку М. С. Грушевським. На той час це була найповніша публікація документів слідчої справи кирило-мефодіївців. У «Передньому слові» до збірки M. C. Грушевський писав, що документи «не вважаючи на своє офіціальне, примусове походження, дуже вартні. Не перецінимо їх значіння для зверхньої історії братства – бо тут арештовані старалися можливо укрити свою організацію і вигорожуючи товаришів брали все на себе (так, напр., авторство «Закону божого» прийняли на себе аж три братчики – Костомаров, Гулак і Білозерський, інші знов – як Андрузький, фантазували, зшиваючи реальні речі з власними здогадами, а потім знов, помічаючи, що своїми зізнаннями підводять приятелів, хапалися заперечувати разом з своїми здогадами і без сумніву реальні факти. Все ж таки і для сеї зверхньої історії можна чимало вибрати звідси – тільки треба певного такту й обережності, щоб відділити безсумнівний фактичний матеріал від різних фікцій». Вони мають дуже важливе значення, адже дозволяють скласти уявлення про «історію життя української інтелігенції 1840-х pp.», зростання національної свідомості українського й інших слов’янських народів.

Високо оцінюючи ідеї і політичні плани кирило-мефодіївців щодо звільнення селянства від усякого приниження, поневолення, від усього, що не сумісне з людською гідністю, видатний український вчений вважав, що матеріали їх слідчої справи «становлять дуже цінний «людський документ». Коли стоїчні, благородно-здержливі, немов з сталі вирізані відповіді Шевченка й Гулака викликають в нас радість і подив, серце стискається тяжко, читаючи заплутані випростування, котрі розводив Костомаров, цілком збентежений всім» бідами, які впали на нього, розбивши всі наукові і громадські плани і особисте його життя, до крайності рознервований поводженням своїх слідчих, збитий з пантелику щохвилі заплутуючися в своїх поясненнях – котрі потім відхорувував певно тяжко всім своїм чутливим, тонким сумлінням, або мудрування Андрузького, що плів він підохочений ідеєю помогти правительству розплутати загадки, на котрі вона наткнулася – і пізніше старання взяти свої свідчення назад, спаралізувати їх шкідливі для приятелів наслідки. І коли ті признання, які слідство вміло витягнути з сього гуртка, дають нам багатий образ ідей, настроїв і планів тодішньої української інтелігенції, то заразом воно дає нам дуже вимовне свідоцтво того – для чого так мало знаємо про сі думки і гадки, і чому вони так мало проявили себе».

М. С. Грушевський відзначає, що «в тисках сього старого режиму люде чули на собі повів свободи, який ніс з собою натиск західних ідей. Стріча старих традицій українських і новіших з ідеями слов’янського і політичного розкріпощення мала викресати нову іскру тут, в старім історичнім центрі українського життя. Братчики були наелектризовані сим передчуттям».

В тих матеріалах «чуйне ухо дослідника – і просто прихильника нашої минувшини відчує живіш відгомін далекої епохи молодої, експансивної громади ентузіастів, зібраних в старім українським гнізді» [Матеріали до історії Кирило-Мефодіївського братства: признання кирило-мефодіївців / Приладив до друку М. Грушевський. – К., 1915. – С. 4 – 6.].

Публікацію документальних матеріалів слідчої справи Кирило-Мефодіївського товариства продовжено після перемоги Жовтневої революції і відкриття для дослідників колишніх царських архівів. Вперше II. І. Зайцев опублікував українською мовою текст «Книги буття українського народу» – програмного документу товариства і деяких матеріалів з справи М. І. Гулака [Костомаров М. Книги битія українського народу // Наше минуле. – 1918. – № 1. – С. 7 – 35, 54 – 56.]. Слідом вийшла друком доповідь С. С. Уварова про слов’янофільство (8 травня 1947 р.) та лист О. Ф. Орлова до царя від 26 травня 1847 р. про зміст діяльності кирило-мефодіївців та вжиття заходів проти поширення визвольних ідей [Наше минуле. – 1918. – № 2. – С. 171 – 179. Публікація підготовлена Д. І. Багалієм]. Вийшли в світ й інші матеріали – записки В. М. Білозерського про сільські школи, М. І. Костомарова про панславізм і оповідання «Панич Наталич» [Україна. – 1924. – Кн. 1/2.- С. 121 – 134.]. У публікації «Шевченко в процесі 1847 р. і його папери» M. M. Новицький вмістив матеріали слідчої справи про Т. Г. Шевченка, що раніше не публікувалися [Там же. – 1925. – Кн. 1/2. – С. 51 – 99]. Деякі документи про арешт кирило-мефодіївців опубліковано Д. Граховецьким у доробку «Матеріал» до арешту кирило-мефодіївців: Навроцького, Білозерського, Шевченка та ін.» [Там же. – 1928. – Кн. І. – С. 67 – 72].

Значна увага приділялася радянськими вченими публікації листування кирило-мефодіївців. Частину їх листів опубліковано в 1928 р. [За сто літ: Матеріали з громад, й літератур, життя України XIX і початку XX ст. – К., 1928.- Кн. 2. – С. 33 – 98.] Повністю опубліковано листування Т. Г. Шевченка [Шевченко Т. Повне зібрання творів: В 10 т. – К.: 1957. – Т. 6. – С. 13 – 254, 298 – 51; Листи до Т. Г. Шевченка. 1840 – 1861.- К.: 1962.- 33 с.]. Російською мовою «Книга буття українського народу» під назвою «Закон божий» вміщена в додатку до книги П. А. Зайончковського [Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846 – 1847). – M., 1959. – С. 149 – 160.]. В додатку до монографії Г. Я. Сергієнка опубліковано «Устав Славянского общества св. Кирилла и Мефодия» і відозву «Брати українці!» [Сергієнко Г. Я. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1983. – С. 181 – 183.].

Документи і матеріали частини шостої слідчої справи («Про художника Шевченка») друкувалися в кількох збірниках [Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. – К., 1950. – 514 с; Шевченко Т. Документи та матеріали до біографії: – К., 1975. – 600 с; Шевченко Т. Документи та матеріали до біографії, 1814 – 1861. – К., 1982. – 432 с.].

Матеріали слідчої справи друкувалися також українознавчими центрами діаспори, зокрема 1984 р. Українською вільною академією наук (США) у серії «Джерела до новітньої історії України» була вміщена публікація В. В. Міяковського [Міяковський В. Недруковане і забуте: громадські рухи дев’ятнадцятого сторіччя. Новітня українська література / Ред. М. Антонович. – Нью-Йорк, 1981. – С. 106 – 131.].

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 1, с. 12 – 15.