«Чи не покинуть нам, небого…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано –
Походимо, посидимо –
На сей світ поглянем…
Поглянемо, моя доле…
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий…
Походимо ж, моя зоре…
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу –
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне…
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець –
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь… Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона –
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую –
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся –
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю – предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах –
І веселенько заспіваєм…
14 – 15 февраля [1861]
Примітки
Джерело тексту:
– чорновий автограф на офорті автопортрета Шевченка 1860 р. (Національний музей Тараса Шевченка, Г-1537) [Чорновий автограф].
Подається за автографом.
Дати в автографі: під першою частиною вірша – «14 февраля», під другою – «15 февраля».
Датується за автографом: 14–15 лютого 1861 р., С.-Петербург.
Свій останній вірш Шевченко записав 14 і 15 лютого 1861 р. на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 р. (Факт створення вірша протягом двох днів не дає підстав для розчленування цілісного за змістом та композицією твору на два окремих вірші – див.: Базилевський В. Завершуючи земне коло // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. – К., 1988. – Вип. 4. – С. 209). Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 р. [див.: Паламарчук Г. Ти перед нами, ти серед нас // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. – К., 1986. – Вип. 3. – С. 250]. Від спадкоємців М. М. Лазаревського автопортрет потрапив до В. Прокоф’єва, син якого 1910 р. пропонував придбати його Об’єднаному комітетові по спорудженню пам’ятника Шевченкові в Києві. Після експертизи портрет тоді ж було повернуто власникові [див.: Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів НБУВ. – К., 1966. – С 291, 294, 299; Рада. – 1910, 6 січня, 14 та 16 лютого]. За знятою з автографа копією В. М. Доманицький уточнив дату вірша і текст рядка 41 у виданні: Шевченко Т. Кобзар. – СПб., 1910. – С. 579.
Дальша доля автографа протягом довгого часу була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві [див.: Анісов В. Автограф останнього вірша безсмертного Кобзаря // Літературна газета. – 1948. – 11 березня]. З огляду на те, що внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не прочитуються, виправлення Шевченка в рядках 7 та 9 подаються в розділі «Інші редакції та варіанти» в квадратових дужках за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 томах. – К, 1952. – Т. 2. – С 502, упорядникам якого, очевидно, ще вдалося ці рядки прочитати.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 5. – С. 3–5), де подано за автографом – з відмінами в рядках 19: «І широкий та веселий», 41: «І Парку-прялку?.. і тогді», 57: «Безвічнюю-молодую». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 450–453) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 75–77).
До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 663–665, де подано за першодруком – з пропуском слів у рядках 43–44: «Творили б скрізь понад землею».
Лета – за давньогрецькою міфологією, річка забуття в підземному царстві, напившись з якої, душі померлих забували своє земне минуле.
До Ескулапа на ралець… – Тобто з подарунком до лікаря: Ескулап – бог зцілення у давніх римлян; слово поширилося не лише як власне ім’я, а й як загальна назва.
Харон – за давньогрецькою міфологією, перевізник через підземну річку Стікс на межі реального й потойбічного світу.
Парки – за давньоримською міфологією, три богині долі, що пряли й перетинали нитку людського життя.
Гекзаметр – поширений в античності метричний віршовий розмір, що складався з шести дактилічних стоп; гекзаметром написано класичні епічні твори.
Флегетон, Стікс – за давньогрецькою міфологією, річки в підземному царстві, на берегах яких оселялися душі померлих.
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 372 – 373 (канонічний текст), с. 546 (варіанти), с. 760 – 761 (примітки).