Виправа на Цариград
Тарас Шевченко
І
Було колись – в Україні
Ревіли гармати.
Було колись – і козаки
Вміли панувати.
Панували, здобували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
Тієї ж співає.
Було колись – в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо – може, серце
Хоч трохи спочине.
II
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
В Дніпрі гирло затопило.
– Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає –
Чкурнем погуляти!
Висипали запорожці –
Лиман човни вкрили.
Примітки
Текст фотокопії частини автографа (рядки 1–38) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 15–16 звор.)
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 447 – 448 (варіанти).