№ 267 1847 р. травня, не пізніше 21. – Записка О. Ф. Орлова до канцелярії ІІІ відділення про наказ Миколи І особисто йому зустрітись з Ф. В. Чижовим

Государь император изволил мне приказать лично видеться с г-ном Чижовым, благодарить его за откровенность, доказывающую, что он честный человек, посоветовать ему не увлекаться слишком выспренными мнениями, происходящими, однако же, от хорошего начала, и сказать ему, что по вышеизложенным предметам и темам он может продолжать свои литературные занятия и позволяется ему на место цензуры присылать их ко мне.

Развей эти краткие слова и привези завтра, я представлю государю императора на утверждение.

Государь поставил мне в пример Полевого [386], который с тех пор, как такое же было ему дано позволение, совсем переменил направление своих сочинений.

Примітка Дубельта: Могу вполне сказать, что Полевого и Надеждина [387] я переродил [388].

Ч. XV, арк. 148. Автограф.

Примітки

386. Полевой Микола Олексійович (1796 – 1846) – російський журналіст, письменник та історик. У 1823 р. видавав журнал «Московский телеграф», високо оцінений В. Г. Белінським. Полевой був прихильником конституційної монархії і відмежовувався від реакційної офіціальної ідеології. Автор 6-томної «Истории русского народа» (1824 – 1833 pp.), художніх творів «Абадонна» (1834 p.), «Блаженство безумия», «Живописец» (1833 р.) та ін. Наприкінці 30-х і в 40-х роках перейшов на реакційні позиції, зблизився з Гречем і Булгаріним, писав псевдопатріотичні драми, редагував «Сын отечества», «Северную пчелу» і «Русский вестник».

387. Надєждін Микола Іванович (1804 – 1856) – російський критик, історик і етнограф, професор Московського університету. Видавав журнал «Телескоп» (1831 – 1836), де надрукував «Філософічні листи» П. Я. Чаадаева. За це був засланий. Проте його наукові праці з історичної географії (наприклад, «Опыт исторической географии Русского мира», 1837), філології, археології, історії мали позитивне значення. Деякий час Надєждін редагував «Журнал министерства внутренних дел» і «Географические известия».

388. За змістом цей вислів повинен належати Миколі І.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 3, с. 255.