№ 451 «Що квіточки я сажала…»

Г. Л. Андрузький

Що квіточки я сажала,

Слізьми поливала,

А у нічку у темненьку,

Щоб вороженька не знала,

З корнем рвала, виривала

Руту зелененьку.

За садочком місяць сходив,

По садочку милий бродив,

Дівчина кохалась.

Лучче б було не любити,

У садок не виходити,

Лиха б не діждалась.

Що подруженьки гуляють,

Вінки надівають,

А я без віночка.

Мовчить батько, плаче мати,

Гірко мені колихати,

Голубить синочка.

Іде мова поміж люде.

Боже, боже, біда буде.

Милий покидає.

Що я бідна, він багатий,

Його батінько до хати

Мене не приймає!

Ч. VIII, арк. 52. Автограф.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 463.

Лист на сайт