№ 385 «Ми п’ємо горілку…»
Г. Л. Андрузький
Ми п’ємо горілку,
Не гудіть нас, люди;
Без горілки в жисті
І щастя не буде.
Але бува сумно,
Буває година,
Що й старий заплакать,
Радий, мов дитина;
Як часом побачиш
Милі могили,
Зовсім не той станеш –
Без волі, без сили.
Так би усе й плакав,
Так би й розорвавсь,
Чого б в ту часину
Горілки цуравсь?
Не гудіть тих, люди,
Що горілку п’ють,
Може задля того,
Щоб лихо забуть.
Козак вип’є чарку,
Вип’є й другу,
А все ж таки любить
Вкраїну святу.
Не має горілки –
Не буде й шукати;
За милу ж Вкраїну
Рад душу отдати.
Тих гудіть ви, люди,
Що нас бідних гнуть,
Та ще й сіромахам
Плакать не дають.
Що як брати рідні
До себе нас звали,
Й кайдани, як нехристи
Нам понадівали.
Чорти б того батька,
Що їх догляда.
Він гладить, та шкуру
Нишчечком здира!
Ч. VIII, арк. 32 зв. – 33 Автограф.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 435.