Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 382 Похорони

Г. Л. Андрузький

Боже, сонечко світає,

Вітрець повіває,

Звін гуде, люди йдуть,

Козака несуть.

Попереду з хорогвами,

Із хрестами дяки йдуть.

Слізки нищечком втирають,

Жалібнесенько співають.

Поза ними попи, попи

Й один руки розпустив,

Козаченька він хрестив,

На руках носив.

У труні козак лежить,

На світ божий не глядить,

Хрест в ручицях, в головоньках

Образок стоїть.

Біля мать стара й Маруся

Одним одно мала,

Біля мать і чорноброва,

Вона ж покохала.

Мати молиться, дівчина

Сумно поглядає,

Мати плаче, дівчинонька

Рученьки ламає.

За труною товариші

Коника ведуть.

Не зарже він, не заграє,

Мов людина він стонає.

За труною, за марами

Козаченьки йдуть.

Списи довгії в руках,

Горе-думонька в вічах.

Вусів довгих не підкрутять,

Голови схилили.

Якби сльози вони мали,

Світ би затопили.

Геть по полю люди, люди,

Хто що вигадує,

Хто йде мовчки, ледве живий,

Не бачить, й не чує.

Бов, бов, бов! Звін гуде,

Богу вісточку несе.

Янгел на труну злетів,

В ніженьках присів.

Боже, сонечко сідає,

Вітрець повіває

Із-за хмари на могилу

Орел поглядає.

Боже, сонечко сідає,

Вітрець повіває,

На могильці дівчинонька

Важко припадає.

Боже, сонечко сідає,

Зозуленька кує,

На могилі мати плаче:

Встань, сину козаче!

Через три дні злягла мати,

Через три – і мила.

Пусто в хмари, марно в хаті,

Іще одна могила!

Ч. VIII, арк. 30 – 31. Автограф.


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 432 – 434.